Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 28 липня 2023…
Ім’я володимира малишкіна вже є у списках тих, хто, за наявними даними та обґрунтованими підставами, може бути причетним до найтяжчих воєнних злочинів.
Він живий, він досі носить погони підполковника, досі виконує функції заступника командира з військово-політичної роботи у в/ч 75715 — 182 важкому бомбардувальному авіаційному полку дальньої авіації рф. Але життя — не індульгенція, а погони — не броня.
Більш детальне досьє на цього ката оприлюднила Книга катів українського народу.
З жовтня 2025 року й раніше саме на ньому лежала відповідальність за ідеологічну та психологічну підготовку льотного складу — тих екіпажів стратегічних бомбардувальників, що запускають ракети по українських містах, будинках, лікарнях, ТЕЦ, по людях, які не мають жодного стосунку до війни.
На своїй посаді він не просто «підтримував моральний дух» — він, за наявними даними, забезпечував моральну готовність до виконання наказів, що несуть смерть цивільним, тим самим стаючи частиною системи, яка перетворила масовані удари по мирному населенню на «буденність”.
Є вагомі підстави припускати, що він був одним із гвинтиків у механізмі підготовки екіпажів до запуску ракет, які не мали жодної військової мети, але мали єдиний результат — масові жертви, руїни цілих районів, зламані життя. Це не просто «службова роль”. Це участь у формуванні психологічної готовності людей робити те, що міжнародне гуманітарне право прямо визначає як злочин.
Він мав право не виконувати злочинниного наказу. Мав можливість відмовитися. Міжнародне право це передбачає. Але, за наявною інформацією, він цього не зробив. І саме тому кожна ракета, що падала на житлові квартали, — це не лише злочин того, хто натискав кнопку пуску, а й тих, хто готував його морально і політично.
Та історія знає: час — невблаганний бухгалтер. Він рано чи пізно складає рахунок кожному, хто став співучасником злочину проти людяності. Ніхто не сховається за посадою, за ланцюжком командування чи за мовчанням. Кожен, хто сприяв веденню агресивної війни та ударам по цивільних, рано чи пізно почує своє ім’я у залах судів.
І коли настане момент відповідати, жодні виправдання не звучатимуть переконливо, бо правда проста: той, хто допомагав запускати ракети по мирних людях, не уникне наслідків. Справедливість ходить повільно, але завжди приходить.
