У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Ростислав народився 23 липня 1989 року у Львові. Навчався у Ліцеї міжнародних відносин імені Василя Стуса.
У дитинстві багато часу проводив у Дрогобичі на Львівщині. Там проживали його бабуся й дідусь, і, мабуть, саме через спогади про ті щасливі дні Ростислав і обрав свій позивний «Дрогобич».
Також ще з дитинства він відзначався нетерпимістю до всього російського. Ще в дошкільному віці палив передвиборчі плакати та агітки комуністичної партії, які знаходив у під’їздах.
Активно займався спортом, зокрема, футболом та боксом. Брав участь у змаганнях в різних регіонах України. Там, попри свій юний вік, Ростислав часом вів бесіди про політику з місцевими жителями.
— Вони їздили на різні змагання. І одного разу так сталося, що він під час гри пошкодив ногу і потрапив у Севастополі в лікарню. Це було якраз за декілька місяців до президентських виборів у 2004 році. І розповідав мені: „Я мав у лікарні багато вільного часу, і розказував їм про Віктора Ющенка, чому треба за нього голосувати, а не за Януковича“. Тобто він там уже проводив таку політичну агітацію. То ще був досить юний вік, і я здивувалася, що він з такою твердістю відстоював свої політичні і громадянські позиції, — розповідає мама, пані Галина.
У 16 років хлопець вперше побував у фанатському секторі львівських «Карпат» на стадіоні «Україна». Для нього це стало однією з найвизначніших подій життя. Далі були лідерство в угрупованні «Banderstadt ultras», понад сотня виїздів за рідний клуб та національну збірну, численні перфоманси, просування футболок із символікою «Карпат», друзі в кожному українському місті, повстанські пісні у фанатському секторі…
— Ростислав вів активний спосіб життя, цікавився історією, футболом та політикою, був відчайдушним та водночас виваженим, чуйним чоловіком, відданим побратимом, дуже ідейною людиною. А ще справжнім націоналістом, патріотом України та палким вболівальником львівських «Карпат», — згадує друг Марко.
Після закінчення школи Ростислав навчався в Інституті економіки і менеджменту Національного університету «Львівська політехніка». Був учасником Помаранчевої Революції, а пізніше — й Революції Гідності. Активно волонтерив, а у 2015 році став бійцем «Азову» і брав участь в антитерористичній операції.
— На початку 2014 року, як це все почалося, то багато його товаришів поїхали на Схід. Якось увесь 2014-й він про це мовчав, і я боялася навіть зачіпати ту тему. Але на початку 2015-го він уже поставив мене перед фактом, без всякої підготовки: «Я завтра їду ще з одним товаришем в Київ на базу „Азова“». Я, звичайно, намагалася його відмовити, казала, що це війна, що це навіть не Майдан. Але він сказав: «Це мій вибір», — згадує пані Галина.
Повернувшись з АТО, Ростислав одружився, а у 2016 році став батьком — у нього та його дружини Марти народилася донька. Тоді ж він почав активно займатись своєю улюбленою справою — історією. Зокрема, започаткував у фейсбуці блог «Військова історія».
— Ростику завжди дуже подобалась тема історії, особливо військової. Йому було цікаво досліджувати, вичитувати, знаходити різні свідчення, записи очевидців. Він зробив на фейсбуці спільноту «Військова історія», де перекладав це на українську мову, робив україномовний контент, який набирав популярності, — розповідає Марко.
«Дрогобич» досконало вивчив історію Балканських воєн, В’єтнамську війну та участь українців у цьому. Завдяки цим знанням його запросили до участі в телепередачі про військові конфлікти на 24 Каналі.
«У 2019 році, коли на „24 Каналі“ ми почали готувати проєкти на військово-історичну тематику, Ростислав „Дрогобич“ став для мене відкриттям. За скромністю й аристократичною стриманістю відчувався істинно джентльменський набір: досвід і сила. Історик і творець історії. Твою допитливість завжди супроводжували натхнення і добра думка, а завдяки тобі я переконався, що в „забіганому“ світі все ще є відкритість і справжні цінності», — написав журналіст Андрій Конько.
Добре знаючи історію України та військових конфліктів, а також маючи досвід участі в бойових діях під час АТО, «Дрогобич» розумів, що основна битва для України — ще попереду.
— Тому він приєднався як доброволець до територіальної оборони — до 103-ї бригади. Якщо не помиляюся, у 2020 році він підписав контракт. Він їздив на вишкіл, мав офіцерське звання, бо завершував військову кафедру. Відповідно, в ньому бачили командира, організатора, — каже брат Ростислава Роман.
На початку повномасштабної агресії Росії «Дрогобич» проходив службу у складі своєї бригади поблизу Львова. Проте перебування в тилу його гнітило, він прагнув потрапити в зону бойових дій.
— Він на початку був тут, біля Львова. Служив в охороні аеродрому і так далі. Ми зробили все для того, щоб уберегти його від поїздки на передову. Але він рвався. Він дуже хотів туди. Він казав: «Мої хлопці — там. Як я можу відсидітись у тилу? Як я буду потім їм дивитися в очі? Я просто не зможу з тим жити, — згадує пані Галина.
— Війна не була його покликанням, війна була його обов’язком. Він розумів, знаючи бекграунд нашої історичної боротьби, що він один із тих, на кому має триматися наша держава. Якось він завжди розумів, що не буде стояти осторонь, — говорить Роман.
Ростислав Шийко загинув 15 жовтня 2022 року в Луганській області. Його життя, а також життя ще одного фаната львівських «Карпат» обірвало ураження від вибуху протитанкової міни.
8 листопада 2023 року своїм указом Президент України нагородив Ростислава «Дрогобича» Шийка орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У воїна залишились батьки, дружина і дві маленькі доньки.
Вічна памʼять та слава Герою!
Фото автора, ФК «Карпати», «Трибуна Героїв», «Шпальта»
За матеріалами «Трибуна героїв», Національний університет «Львівська політехніка»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
