Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Кати ніколи не зникають безслідно. Вони або ховаються в тіні, або стають частиною нової тиранії. І рано чи пізно кожен із них чує кроки відплати.
Так сталося й з тими, хто 12 років тому стріляв у спини беззбройним українцям на вулиці Інститутській.
Тими, кого народ знає як “Чорну роту» спецпідрозділу Беркут.
Після масових убивств у центрі столиці вони втекли — хто в окупований Крим, хто до росії, хто в підрозділи каральних структур загарбника. Здавалось би, життя їм подарували. Але тепер, коли росія прийшла з великою війною, — коло замкнулось.
Їхні імена, адреси, підрозділи, номери телефонів — усе це зібрали українські журналісти та слідчі разом із проєктом Українська правда та Книгою катів українського народу.
Це — історія, яку мають почути ті, хто досі вірить, що зло може втекти. Не може.
Україна не забула. Так чи інакше настане день, і вони не матимуть, куди бігти.
Істоти зла: як народилася «Чорна рота»
Усе почалося наприкінці 2013 року, коли режим Януковича кинув своїх силовиків проти студентів на Майдан Незалежності.
30 листопада, під особистим керівництвом тодішньої верхівки МВС та російських агентів у владі, бійці «Беркуту» били, калічили та переслідували молодь.
У тих злочинах брали участь усі майбутні перевертні — садовник, кусюк та інші.
Вони отримали смак безкарності. І, як завжди буває зі злочинцями, захотіли більшого.
У лютому 2014-го «чорноротовці» вийшли на полювання. Озброєні, замасковані, безіменні.
20 лютого в центрі столиці вони розстрілювали людей.
48 убитих за один ранок. 48 беззбройних. 48 українців.
Їхні командири в паніці палили зброю, тікали коридорами влади, а потім — у Крим і росію.
Але історія — не про їхню втечу. А про те, ким вони стали далі. І чому тепер їм доведеться відповідати.
Післявтеча: як кати стали слугами кремля
Ті, хто колись бив українців кийками, тепер б’ють росіян кийками на акціях протесту.
Ті, хто стріляв у цивільних, тепер стріляють в українських військових.
Ті, хто катував студентів у підвалах Києва, тепер служать у силових структурах окупанта.
сергій кусюк
Колишній командир київського «Беркуту».
Тепер — силовик у московському ОМОН, командир підрозділу, який розганяв протести проти путінського режиму.
Той самий почерк: бити, ламати, кидати в автозаки.
дмитро садовник
Командир «Чорної роти». Втік першим.
У Криму став офіцером росгвардії — заступником начальника управління. Веде паради, носить чужу форму, піднімає прапор окупанта.
Але його ім’я давно у списку. І списки ці довгі, докладні та невмолимі.
Інші кати
Десятки втекли на заробітки в російські охоронні фірми. Інші — у ФСБ, ОМОН, поліцію та армію.
Частина — у ПВК «Вагнер». Найцікавіше: багато хто з них засвітився на окупованій Херсонщині, Донеччині та Луганщині в перші місяці вторгнення.
Ті самі руки, що били людей у Києві, тепер катували цивільних на півдні України.
Кримський слід і Херсонське багно
Частина беркутівців осіла в Криму, отримала російські паспорти й приєдналася до каральних підрозділів окупантів.
Їхні російські SIM-карти фіксувалися в Херсоні у 2022 році, коли місто жило під окупацією, а на вулицях хапали людей.
Вони служили в росгвардійському «Беркуті» — під тим самим ім’ям, але з двоголовим орлом на шевроні.
І саме вони передавали окупантам досвід українського спецпідрозділу.
Досвід тортур, переслідувань, викрадень, розгону протестів.
Війна прийшла по них
Чимало з них нині служить у російських військах на Запоріжжі, Донеччині, Луганщині, Херсонщині.
І тепер вони — уже не спецпризначенці, не «еліта», не «сила».
Вони — просто м’ясо війни, яке кидають під українські дрони.
Жодне їхнє ім’я не забуте. Україна називає речі своїми іменами:
Ви — кати. Ви — зрадники. Ви — мішені. Кожен із вас думав, що зможе сховатися за російським паспортом. За чужим прапором. За чужою армією. Та справедливість — терпляча. І коли вона приходить — вона приходить назавжди. Ви хотіли повернутися? Ви повернулися. Тепер — ваша черга відповідати.
