До ініціативи наразі долучилися понад 100 військових частин Сил оборони України, які вже знищили понад 17 000 розвідувальних та ударних…
Новостворена в межах корпусної реформи ЗСУ 147-ма окрема артилерійська бригада ДШВ вже працює на одному з найважчих напрямків фронту — Покровському.
Так, 18 лютого 7-й корпус ДШВ відзвітував, що Сили оборони зачистили східну частину Гришиного від російських загарбників. Зокрема, по ворожих укриттях завдали ударів підрозділи 147-ї окремої артилерійської бригади, застосувавши дрони-бомбардувальники Nemesis та Heavy Shot. Цілі вдалося визначити завдяки роботі розвідки 147 ОАБр.
«Ми — перша артилерійська бригада з усіх новостворених артилерійських бригад в Силах оборони, яка вийшла в повному складі на виконання бойових завдань. У нас були досить стислі терміни. Ми працювали день і ніч, без вихідних», — говорить начальник штабу — заступник командира 147 ОАБр. Його звати Віктор, і у свої 30 років офіцер має звання підполковника.
Про тонкощі створення нової військової частини, наповнення її людьми й технікою, вихід у район виконання бойових завдань та знищення ворога розпитувала кореспондентка АрміяInform начальника штабу артилерійської бригади, яка входить до 7-го корпусу швидкого реагування ДШВ ЗСУ.
Пане Вікторе, на початку лютого головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський звітував, що триває другий етап корпусної реформи, зокрема, завершено створення артилерійських бригад у складі корпусів. Розкажіть деталі, як цей процес тривав у 147 ОАБр, яка була створена лише в серпні 2025 року? Що було найважчим у процесі створення нової військової частини і передислокації бригади до свого корпусу?
Так, завершився етап формування наших військових частин у корпусній системі. Створення артбригад передбачалося для вогневої підтримки корпусу, ми цим зараз і займаємося. До слова, це колосальна різниця і ставлення до військової частини — коли ти працюєш не в своєму підрозділі і коли у своєму. Так, зараз ми підтримуємо свій корпус — відповідно від корпусу є зворотний зв’язок. Вони знають, що ми їхні, і навпаки. Це зовсім інша взаємодія в хорошому значенні.
Процес формування бригади тривав дуже важко і складно. Бо нове формування — це завжди багато викликів і перевірка на міцність офіцерів штабу та управління. Всю документацію та паперову роботу відпрацьовував штаб і управління бригади. На перший погляд це може здатися «легко»: віддати наказ і створити військову частину. Але в цьому процесі — дуже багато підпунктів.
Ми — перша артилерійська бригада з усіх новостворених артилерійських бригад у Силах оборони, яка вийшла в повному складі на виконання бойових завдань. У нас були досить стислі терміни. Ми працювали день і ніч, без вихідних. Спочатку у вересні ми вивели перший дивізіон на підтримку 7-го корпусу, у грудні вивели другий, а в січні вийшли в повному складі бригади. Поетапно заходили.
Як вдалося наповнити новостворену бригаду людьми? Що спрацювало: мобілізація, рекрутинг, переведення?
На жаль, рекрутинг у нас вже не працює так, як хотілося б. Ситуацію ви бачите самі: люди не дуже хочуть йти до війська, дуже мало мотивації в людей. І тут йдеться геть не про гроші — а радше про ідею… Шкода, але рекрутинг зараз не працює так, як мав би працювати.
Щодо нашої бригади, то частково ми формувалися завдяки переведенням з інших військових частин, приблизно 20% особового складу нашої бригади. Всі інші — призвані за мобілізацією. Складність переведень у тому, що військових не відпускають, навіть на вищі посади. Ми б могли сформуватися повністю за рахунок переведення до 100%, тому що дуже багато офіцерів-артилеристів служать у загальновійськових бригадах. А для артилериста артилерійська бригада — це як, грубо кажучи, «священний Грааль». Там всі артилеристи, всі розуміють один одного.
Але я розумію командирів, які не відпускали таких офіцерів із бригад… Чимало офіцерів під час процесу переведення до нас не потрапили, але отримали підвищення у своїх бригадах. Тобто, ми планували їх до нас на підвищення — але у зв’язку з тим, що вони потрібні у своїх бригадах, вищі посади їм запропонували їхні ж бригади, і вони залишилися. І я говорю не лише про офіцерів, а й про солдатів, сержантів, командирів гармат.
Нині ваша бригада працює на Покровському напрямку. Які тонкощі артилерійської роботи важливі на цій ділянці фронту?
Тонкощі роботи на цьому напрямку полягають у тому, що противнику потрібно завдати вогневого ураження і не бути поміченим. Це — основне наше завдання. Ми вже не можемо стояти довго, коригувати вогонь. Нині артилерія — це дуже швидка робота. Тобто ми, грубо кажучи, відкрились, здійснили вогневе ураження і сховались на вогневі позиції.
Суть у тому, що противник зробив дуже сильний акцент на знищення нашої артилерії. Дуже сильний акцент. Ми дуже наполегливо шукаємо вільні вікна в повітряному просторі, щоб відкрити вогонь. Тому що постійно щось у повітрі літає.
Хоча, коли триває штурм, ми вже навіть це не аналізуємо — а відкриваємо вогонь, бо потрібно. Але коли немає сильної загрози — то ми чекаємо, бо це збереже нам засоби.
Загалом, завдавання вогневого ураження — це великий комплекс заходів. Це не «виїхав, постріляв, поїхав» — і вже ти молодець. Сюди включається і моніторинг РЕБа, і моніторинг ППО, і ешелонований захист наших вогневих позицій за рахунок мобільних вогневих груп та чимало іншого. Це дуже великий комплекс заходів, щоб забезпечити нам якісне прикриття гармат, і, відповідно, якісне вогневе ураження противника.
Тобто, за кожним вашим розрахунком закріплена мобільна вогнева група?
Так, звичайно, і не одна. Є за кожним вогневим розрахунком мобільна вогнева група і є окремі МВГ загальної підтримки, які стоять перед гарматами. Спочатку, грубо кажучи, пілот ворожого дрона має пройти перший рубіж, і вже неподалік гармати ще один рубіж стоїть. Ну і, сам розрахунок гармати теж працює по ворожій цілі для того, щоб унеможливити ураження наших систем.
росіяни зараз дуже інтенсивно використовують оптоволокно. Його майже не видно на радарах, можна побачити лише спеціальними станціями, скажімо так. Але не завжди їх видно, тому що летять дуже низько. Тому єдиний перевірений спосіб — візуально побачити і знищити.
Можете озвучити добовий розхід снарядів на Покровському напрямку?
Можу. Багато (сміється).
Яку тактику росіян спостерігаєте на цьому напрямку і яка тактика ліквідації ворога є найбільш доречною та успішною?
У ворога загальна тактика є, але вони вже виходять з того, що є. У росіян далеко не найкраща ситуація. Не можу сказати, що вони задіюють лише двійки-трійки. От вони назбирали, наприклад, вісім осіб, посадили на МТЛБ (якщо вона є, бо це рідкість зараз). Кілька днів тому ми лише одну МТЛБ всього бачили. Хоча, судячи з перехоплень противника, вони збиралися виїжджати вже тиждень… У них не найкраща ситуація. І от та вісімка на МТЛБ проїхала, ми її знищили, ворогів розшукали — теж знищили.
Та переважно спостерігаємо рух: по 2-3 військовослужбовці, інколи навіть по одному йдуть. Я особливо їхньої тактики не розумію… Хоча загальний задум зрозумілий: Покровськ і Мирноград взяли в кільце. Це оперативний рівень. Тактичний рівень у росіян — просто перти.
Сказати, що росіяни тупі — не можу. Бо суть у тому, що вони тупими штурмами на тактичному рівні досягають результатів на рівні оперативному. Так, здається, що вони тупі — але результат є.
Наша тактика під час відбиття, наприклад, механізованих штурмів — це комплекс заходів. Спочатку ми застосовуємо одні гармати, потім по цій же цілі — інші гармати. Самохідні гаубиці можуть здійснювати перекат на іншу вогневу позицію, міняти позицію…
Що маєте на озброєнні і що б похвалили за результат на полі бою? І гармати, і БПЛА.
Маємо нахвалених «цезарів», гармати М-777, українські причіпні «Богдани». Для кожного озброєння є своя ніша та тактика застосування.
Так, «цезарі» — високоманеврені, вони можуть переміщатися з вогневої на вогневу. А от «Богдани» і «три сімки» ми застосовуємо так: одна відкрилась, попрацювала і сховалась. Інша відкрилась з іншої вогневої позиції, попрацювала та сховалась. Отакими чергами їх застосовуємо.
Щодо дронів, то працюємо з FPV, важкими ударними дронами та розвідувальними — «крилами». Застосовуємо їх відповідно до обстановки на фронті.
Чи змінився пріоритет у використанні засобів вогневого ураження за нельотної погоди (для дронів)? Чи підтримуєте тезу, що артилерія і ракетні війська — всепогодна зброя? Розкажіть на прикладах, коли за низьких температур гармати відігравали ключову роль на полі бою?
Пріоритет артилерії ніколи не зменшувався. Бо як тільки негода — здебільшого тільки й працює артилерія. Дуже скрутно з дронами для коригування, і дуже часто ми працюємо на пристрільних установках по ймовірних рубежах, маршрутах руху противника.
Це унеможливлює їхнє просування в подальшому. Пріоритет безумовний, тому що дрон фактично долетіти не може, і єдиною надією залишається артилерія. І ще піхотинець, який сидить на позиції і бачить ворога в приціл.
Довести результат і влучність саме артилерії дуже важко. Наприклад, у перехопленнях є інформація про рух техніки — ми відпрацювали в тому напрямку по пристрільних установках без спостереження. Все, піхота не чує рух ворожої техніки. Та зупинили ми чи не зупинили? Як визначити? Але як мінімум ворог зрозумів, що ми його бачимо, і, можливо, відмовився від своїх планів. Але конкретно сказати, що ми ключову роль зіграли — неможливо.
Чи не порушена за туманної погоди синергія роботи аеророзвідки й артилерії?
Робота артилерії буває зі спостереженням і без спостереження. Коли кепська погода, працюємо без спостереження, на пристрільних установках.
Наприклад, у хорошу погоду ми по певній дорозі пристріляли п’ять снарядів — і записали, з яких установок вели вогонь і точно влучали. Бо ми це спостерігали та бачили й точно знаємо, що потрапляємо в той район.
Потім, коли настають кепські погодні умови й ми працюємо без спостереження, і є інформація, що ворог рухається цією дорогою, ми працюємо із цієї ж гармати на тих же установках, і точно знаємо, що влучимо в те місце.
Тому щодо того, чи не порушена синергія розвідки та вогневого ураження за складних погодних умов — ні, не порушена. Бо навіть тоді «мавіки» чи інші дрони все одно злітають для коригування вогню. І вони все ж таки намагаються нам дати спостереження, ми бачимо розриви та можемо коригувати.
Як себе загалом показують «цезарі» у 20-градусний мороз? Як витримують?
«Цезарі» — як і люди, їм важко (усміхається), але витримують.
За ними треба уважно стежити, як і за будь-яким транспортним засобом, під час низьких температур.
Наприклад, у «цезарів» повітряна система гальмування — потрібно спускати конденсат, інакше він перетвориться в лід і буде обмерзання гальмівної системи. Також у них є спеціальна функція, яка вмикає обігрів гідравлічної рідини, яка забезпечує підйом ствола, повороти тощо. У «цезарів» є функція, котра постійно качає по всій системі гідравлічну рідину для того, щоб вона не замерзла… Так «цезарі» рятуються від морозів.
Так, система «цезар» — трішки тендітна система, дуже важливо знайти до неї підхід та постійно стежити за її станом. Бо чим складніша система — тим більше там датчиків, дротиків, яким, відповідно, треба приділяти більше уваги.
М-777 — система простіша, на ній немає чому обмерзати. Зараз у систему заправлений азот, який витримує різницю температур від −40 до +60, він не міняє свої властивості, тиск не міняється. Тому підйом ствола відбувається однаково та стабільно. Особливо нічого такого немає, що могло сприяти погіршенню введення вогню.
Чи не зменшилася (або як змінилася) роль артилерії за умов збільшення кілзони на фронті, коли перевагу в ураженні ворога надають дронам, бо це і дешевше, і збережуться життя розрахунків, і власне гармати?..
Роль не те щоби зменшена… Я б сказав: зміщено акцент. Цілком позбутися артилерії з поля бою не вийде. Чому тоді протягом місяця наш ОПК виготовляє «енну» кількість «Богдан» та постачає в різні підрозділі? Так, роль артилерії частково применшилася через появу БПЛА на полі бою.
Окей, артилерія залежить від дронів — але і дрони залежать від артилерії. Коли дрон не може уразити, наприклад, екіпаж, — то він збиває всі дрони, які підлітають. І коли починає працювати артилерія — екіпаж тікає, дрон підлітає і уражає. Ось і синергія наших засобів. Така сама ситуація з коригуванням вогню. Маємо розуміти, що вогневий вплив на противника — це також психологічне явище. Бо коли наша піхота чує, що десь за ними стріляють і щось летить та розривається перед ними — то вони відчувають підтримку. Так само і ворог: коли чує, що в його районі розриваються снаряди, то не в багатьох буде бажання продовжувати рух у той бік.
Тому не можна сказати, що дрон повністю замінить артилерію. Як і те, що актуальність артилерії себе колись вичерпає.
Щодо кілзони та ефективності виконання завдань. Так, нас дещо відвели, ми продовжуємо виконувати завдання, і дальність ведення вогню дозволяє нам це робити. Так, актуальність певних засобів чи систем зменшилася, але залишається все одно. Так, у нас дальність стрільби спеціальними боєприпасами — до 40 км. Це нам дозволяє якісно вражати противника.
Але ж ми теж не можемо просто покинути кілзону і вийти. Так, ми все одно перебуваємо в тій же кілзоні. Так, ми стоїмо на її не кінцевому рубежі, але далі, ніж середній рубіж кілзони. Загалом же, ніхто не зможе сказати, де вона, ця кілзона, закінчується.
Починається де — зрозуміло. Тому ми перебуваємо в кілзоні, працюємо. Ми виходимо з нашої максимальної дальності і для того, щоб забезпечити певну глибину ураження противника — щоб максимально поєднати і живучість наших підрозділів, і ураження. Констатую, що ми все одно «отримуємо», скажімо так, від їхніх дронів — але ми й забезпечуємо якісне вогневе ураження противника.
Фото: пресслужба 147-ї окремої артилерійської бригади ДШВ ЗСУ
