Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
«Вухо» — оператор важкого дрона-бомбера «Вампір». Хоч електромеханік за освітою, він багато років працював менеджером у торгівлі.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 33-ї окремої механізованої бригади.
«Ще в навчальному центрі нас питали, чи вміємо ми літати дронами, паяти — або просто працювати із джойстиком. Я підніс руку, бо багато грав у ігри на «PlayStation». Відібрали з нас тоді шістьох людей, зокрема мене. Отак ми й стали операторами — усі шестеро», — пригадує боєць.
Від літа 2025 року «Вухо» — у 33-ій бригаді. Пройшов фаховий вишкіл оператора безпілотного літального апарата.
«Спочатку навчалися на полігоні, а потім уже на позиції. Навчали нас досвідчені бойові хлопці. А наприкінці серпня я вже поїхав перший раз на бойові — три дні був третім пілотом і потім поступово доріс до командира екіпажу», — каже він.
Перші враження від керування безпілотником стали незабутніми.
За його словами, емоції неможливо передати словами.
«Одного разу я спостеріг, що лізе двоє загарбників лісосмугою. Я зробив скид — одного з них поранив, другого знищив. А вже наступного дня, у тій самій лісосмузі, знову кілька гадів лізло — і того разу я вже мав двох підтверджених «двохсотих». Відтоді почалося», — розповідає військовий.
Без складнощів у бойовій праці, зрозуміло, не буває.
«Тяжко, коли погодні умови не дають працювати. Вітер, дощ, а тепер — сніг. Тяжко, коли за тобою «ефпівиха» літає — тікати від неї непросто, бо летить вона зі швидкістю 120 кілометрів на годину. Але тікав я від «ефпівих» багато разів.
Добре пам’ятаю, як це було вперше: я тоді летів на висоті 350 метрів, і віяв сильний вітер, який зіграв мені на руку. Я водив дроном спочатку то вліво, то вправо – а потім просто вправо, вправо, вправо. Технічно я спрацював правильно і, відповідно, зберіг мій борт. Але адреналін я тоді мав дуже високий», — сказав «Вухо».
Бойові чергування минають одне за одним, та настрій «Вуха» лишається незмінним.
«Азарт, який я мав у перші дні, нікуди не подівся. Він залишається, що більше я влучаю, то більше маю стимул працювати далі. Мене мотивує віра в Перемогу», — сказав оператор.
Не лише сама віра, але й тверде розуміння, якою наша Перемога має бути.
За його словами, в Україні не має бути більше жодного окупанта.
«Кількість окупантів має бути — нуль, а українці, мають усвідомити, як так сталося, що дійшло до ворожого вторгнення, і як зробити так, аби більше ніколи такого не допустити», — підсумував боєць.
Як повідомляла АрміяInform, про штурм у Котлиному, що тривав понад 30 днів, він говорить спокійно та дуже буденно, ніби це просто робота, яку треба зробити добре.
