Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Був лідером та душею підрозділу. Мав стати офіцером.
Ігор Дюкарєв, позивний «Студент», жив у місті Києві. Воював у складі 131-го батальйону 112-ї бригади ТрО.
Ігор народився 17 червня 1998 року в місті Торез на Донеччині, ріс активним та життєрадісним, завжди усміхнений та з прекрасним почуттям гумору. У дитинстві захоплювався футболом, вболівав за футбольний клуб «Шахтар».
Вперше війна забрала дім хлопця у 2014 році, коли росіяни під виглядом місцевих жителів з проросійськими поглядами вдерлися на Донбас та окупували його рідний Торез.
Тоді 16-річний юнак з рідними вимушено покинув свій дім та переїхав до Києва, де закінчив гімназію та вступив до Академії адвокатури України.
Під час навчання в академії Ігор вирішив стати офіцером, тому у 2020 році вступив на кафедру військової підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони України.
Життя потроху набирало обертів, з’являлися плани на майбутнє опісля завершення навчання.
Проте 24 лютого 2022 року війна вдруге прийшла в життя Ігоря. Цього разу хлопець твердо вирішив стати на захист України, не чекаючи випуску з військового вишу.
У перший день вторгнення 23-річний доброволець мобілізувався до лав Сил оборони та доєднався до складу 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Того ж дня він разом зі своїми побратимами прийняв свій перший бій у районі Гостомеля. Мотивація та бажання відстояти своє, виявилися набагато міцнішими, аніж хворі імперські амбіції російських окупантів.
Ігор мав позивний «Студент», оскільки на момент початку широкомасштабного вторгнення завершував навчання на кафедрі військової підготовки, проте це не завадило йому стати у стрій звичайним солдатом.
Про перші місяці оборони столиці розповів його побратим Євген на позивний «Батурин».
«Коли він прийшов до військкомату в перший день широкомасштабного вторгнення росіян, йому було, здається, 23 роки. Виявилось, що це найсвітліша і найдобріша людина, яку знали всі побратими. Він дружив з усіма. Був медіатором під час дрібних конфліктів. Жодного разу не відмовив нікому в допомозі», — пригадує «Батурин».
У холодні дні лютого-березня Ігор взявся допомагати на кухні, йому подобалось годувати хлопців.
«Він завжди привозив смаколики з міста, а потім відмовлявся брати гроші за це. Був ініціативним, допомагав усім у всьому: фарбувати машину, готувати їжу, копати траншею, чистити кулемет», — розповідає Євген.
Побратим Олег на позивний «Троя» пригадав, як після завершення бойових дій на Київщині влітку 2022 року Ігор одружився.
«Вони з Танею просто прекрасні, ми всі дивились і бачили, що на війні буває щось чудове. Я обожнював наші вечірні розмови, Ігор був простий та справжній. З усіма міг знайти спільну мову, от просто душа підрозділу», — розповідає Олег.
У жовтні 2022 року «Студент» разом з підрозділом вирушив на схід країни. Воювали в Серебрянському лісі на Кремінському напрямку.
Вже на другий день «Студент» і його побратими штурмували опорну позицію «вагнерів», а після того ще близько восьми кілометрів під обстрілами та дощем витягували пораненого командира.
Пізніше Ігоря призначили на посаду головного сержанта взводу, в якому він служив, та присвоїли звання «молодший сержант».
«Ігор ніколи не відмовлявся виходити на бойові, казав, що якщо він не піде, то хтось інший має йти, а людей і так не вистачає. До ротації залишався тиждень. Вже були готові документи на присвоєння звання „молодший лейтенант“. Він міг „захворіти“, почекати тиждень і жити далі, воювати з паперами, але то був би не Ігор», — розповідає «Батурин».
20 лютого 2023 року під час виконання бойового завдання на позиції в Серебрянському лісі життя Ігоря Дюкарєва обірвав ворожий танковий постріл.
Події того дня пригадав побратим Олександр.
«Я був на КСП роти, коли в рацію почув, як з позиції, де були наші хлопці, доповіли, що є загиблий та поранений. Їй Богу, голос був схожий на Ігоря. А коли група еваку повернулася, я дізнався, що Ігор „Студент“ та Юра „Порох“ загинули, а на зв’язок тоді вийшов їхній поранений побратим», — сказав Олександр.
Побратим Іван досі зберігає номер телефону Ігоря у своєму телефоні.
«Цей контакт досі зберігається в моїй телефонній книзі та прив’язаний до месенджерів. Ймовірно, залишиться там і в моїх спогадах назавжди. З першої миті нашого знайомства і до останнього моменту його очі сяяли.
Коли сміявся, то робив це настільки, щиро, що міг заразити позитивом у найтемніші моменти. Він впевнено прямував до мети стати офіцером Збройних Сил і не дійшов лише крок. Спинити його зміг лиш постріл ворожого танка, залишивши молоду дружину Ігоря вдовою і позбавивши державу одного з тих, хто справді був гідним», — розповідає Іван.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Фото — з родинного архіву героя
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
