У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Вони не лише розповідають світові про російську агресію, але й зі зброєю в руках захищають Україну.
Сьогодні в Україні — День відзначення військових журналістів. 16 лютого — це не випадкова дата. Саме в цей день у 2015 році під час бойового завдання загинув редактор редакції телебачення телерадіостудії Міністерства оборони України «Бриз» капітан 3 рангу Дмитро Лабуткін. Він став першим військовим журналістом, який загинув у російсько-українській війні.
Дмитро Лабуткін зростав у родині військових. Ще з дитинства мріяв про військову кар’єру, розповідає в коментарі Армія FM його мати Алла Лабуткіна:
«Оскільки чоловік військовий, ми проживали в військових містечках. Дмитро, ще будучи маленьким хлопчиком, бігав на плац, де марширували і виріс в такій військовій атмосфері. Він мріяв бути військовим, мріяв бути розвідником. Як родина, ми на той час вважали журналістику дуже мирною професією, але не склалося. Журналістика теж в час війни — це ризик».
Дмитро Лабуткін не лише документував і висвітлював початок окупації та присутність росіян на сході України, але й зі зброєю виконував бойові завдання. Він мріяв, щоб його матеріали використали під час так званих «Мінських зустрічей».
Про його роботу в зоні АТО батьки дізналися не одразу, говорить Алла Лабуткіна.
«Дізналися ми вже, коли Діма був на війні і коли вийшов перший репортаж на ТРК «Україна». Дмитро, вів репортаж з населеного пункту Ольховатка. І тоді чоловік по карті подивився, що це Дебальцеве і війна в місті Дебальцеве. Так ми дізналися (і після того телефоном з ним поговорили), що Діма на війні, бо до того часу ми не знали, що Діма там».
Одногрупниця Дмитра Лабуткіна Ірина Зінчук згадує його як добру та щиру людину. Вона познайомилася з ним під час вступу до Львівського військового інституту. Зазначає, що Дмитро завжди мав піднесений настрій.
«Але поряд з такою веселістю, позитивністю він був відповідальний. Я пам’ятаю, коли ми вже стали офіцерами і роз’їхалися по місцях служби, ми пересікалися на різних подіях вже як військові журналісти, і він був дуже відповідальний. Пам’ятаю, що навіть, якщо я приїжджала в Крим, коли він там служив, у службове відрядження, він завжди тебе і зустріне, і ми всі разом поговоримо, якщо потрібна якась допомога, завжди допоможе».
Для кожного, хто знав Дмитра, 16 лютого назавжди залишиться як день пам’яті про нього, говорить Ірина Зінчук.
«Згадуємо, яким він був, згадуємо якісь смішні моменти, його жарти, згадуємо його життєву позицію і подумки дякуємо за те, що був у нашому житті. Хоча, на жаль, так недовго».
Ще одним військовим журналістом, який загинув внаслідок російської агресії, став майор Олексій Чубашев. Він загинув влітку 2022 року. Більшість знає Олексія Чубашева як «Рекрута», а редакція Армія FM памʼятає його як професіонала, який жив своєю справою.
Олексій був цілеспрямованим та амбіційним, тож сидіти в кабінеті та писати сюжети — не про нього, розповідає екскерівниця Військового телебачення та Армія FM (2015-2020 рр.) Яна Холодна: «Олексій завжди наче «з коліс» вчився» журналістиці. Їздив на фронт, ніколи не боявся, навпаки хотів робити ще краще, хотів розвивати студію і не хотів робити стандартні сюжети. Він пішов у проєкт «Техніка війни» до Сергія Камінського, робив там великі матеріали про озброєння, ВПК, який на той час вже активно розвивався в Україні. Ну а згодом з ним трапився проєкт «Рекрут» — перше військове реаліті-шоу».
Попри свій зовсім нелегкий характер, Олексій завжди мав власну точку зору і не лінувався доводити її всім, говорить його дружина Юлія Чубашева.
«Але при цьому він все одно залишався дуже емоційно легким: легко відносився до якихось ситуацій. Від нього так і віяло завжди легкістю якоюсь стосовно цього, навіть якщо було дуже складно. У нього були три основні такі цінності: це його віра (він був християнином), служба у Збройних Силах як вияв любові до своєї країни та сім’я».
Він дуже любив свою роботу і багато в неї вкладав, зазначає Юлія Чубашева.
Олексій прагнув і цікаво розказати, і показати все на власному досвіді.
Найяскравішим прикладом цього став проєкт — «Рекрут». Це перше військове реаліті-шоу, де Олексій Чубашев на своєму прикладі показував рекрутинг до різних підрозділів Збройних Сил.
«І коли він до мене прийшов із цією пропозицією, вона мені видалася дуже крутою, тому що на той момент таких проєктів не було. Це було фактично перша така історія. Під час першого сезону, коли знімали про Сили спеціальних операцій, ми навіть до кінця не розуміли, як знімаються військові реаліті-шоу. Ну і зважте, що ССО — доволі закрита структура, багато чого там не можна було показувати. Але ж фішка в тому, що він не просто був як оглядач. Він безпосередньо брав участь у селекторі, у цьому відборі. Він проходив це все на рівні з іншими спецпризначенцями».
У сучасній війні вже немає безпечних місць для військових журналістів. Але вони — важлива ланка в комунікації між армією та суспільством, говорить наш колега, військовий журналіст майор Данило Іщенко. Cаме 16 лютого він не вважає святковим.
«Для мене це насамперед День пам’яті, адже це не є свято. Це день, коли можна згадати колег, які віддали найдорожче, присвятили себе професійному та військовому обов’язку і виконували свою роботу до кінця».
Влітку 2022 року, напередодні українського контрнаступу на Харківщині, Данило зазнав поранення, внаслідок якого втратив ногу. Він знімав момент бою з ворогом і в якийсь момент обстріл посилився.
«Я лише встиг проштовхнути трохи далі сепара, в укриття заходив останнім. Ось у цей момент, як вже я потім дізнався, снаряд зі 120 міни потрапив у подвір’я, пробив стіну, якраз тоді, коли я заходив до укриття, і пошматував кінцівку. Далі мене відкинуло трохи назад. Я не втратив свідомість, я зміг встати, взяти автомат і камеру, добратися до укриття, покласти на землю обладнання, проінструктував напарника до того, щоб обладнання не було втрачено, і вже потім знепритомнів».
