Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Це сталося, коли повз позицію наших бійців на штурм проривалася ворожа піхота на мотоциклі та квадроциклі.
Історію бійців опублікували на сторінці 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Окупанти так завзято тисли на газ, що не помітили перешкоди праворуч — бійців Сил оборони в засідці. Прорватися ворогам не вдалося, загинули всі.
Володимир, Олексій, Дмитро та Євген повернулися з бойових позицій. Медики підрозділу одразу провели огляд і направили Євгена у шпиталь.
У кожного з них — чимало історій, хоча зазвичай будні на «нулі» одноманітні: спостерігати, слухати, доповідати. У такому ритмі важливо не втрачати сили духу та почуття гумору. Триматися допомагала підтримка: і тих, хто поруч у бліндажі, і тих, хто працював на відстані — координував дії, передавав дані з дронів, забезпечував логістику.
«Продукти та воду нам доставляли дронами. Серед іншого були й смаколики від волонтерів. Багато чого знадобилося, коли готували новорічний стіл. Робили його з того, що було, але з щирою вірою: святкова традиція допоможе здійснити найзаповітніше бажання», — розповідає Дмитро.
У вільні хвилини бійці майстрували побутові речі з підручних матеріалів: зробили хлібницю та шахову дошку. Багато жартували, розмовляли, згадували рідних. В один із таких днів на позиції прийшла заміна.
На воїнів чекав непростий зворотний шлях. Адже час стандартних рішень в таких ситуаціях давно минув. Зараз, щоб успішно провести заміну на позиціях, треба застосувати креативність, винахідливість, хитрість, масштабність мислення, пильнувати ворога на землі та в небі. Вміти планувати кожну деталь і кожен метр дороги.
Командир батальйону організував злагоджену взаємодію з кожним підрозділом: звʼязківці, пілоти, розвідка, чергові на точках виходу. Бо в наступні години від кожної дрібниці залежатиме дуже багато.
Маршрут розбили на три відрізки, які мали подолати за визначений час. У кінці кожного етапу на них чекали пункти перепочинку.
«Це нагадувало квест під вогнем. Над тобою постійно щось літає: дрони, снаряди артилерії, міни. Ти маєш долати нескінченні перешкоди: переступати, перелазити, перестрибувати», — каже боєць.
Кілька разів наших бійців атакували ворожі безпілотники, які вони відбивали стрілецькою зброєю.
Вони долали кілометр за кілометром і, головне, втому, від якої болів кожен м’яз. Згодом їх зустріли побратими на машині. Весь цей час бійці думали про тих, кому невдовзі зателефонують.
«Коли вперше за довгий період розлуки та випробувань чуєш рідний голос, радість, плач, сміх. Це цілий вир емоцій. Але найсильніше серед них — усвідомлення, що ти живий, що виконав завдання, що повернувся», — сказав боєць.
Як повідомляла АрміяInform, сержант 95-ї десантно-штурмової Поліської бригади ЗСУ Євгеній був у цивільному житті тесляром, а потім став десантником і пройшов багато важких боїв.
