Таку комплексну підтримку родинам, що наразі не знають куди звернутися, буде надавати Регіональний центр соціального супроводу, створення якого започатковано у Збройних Силах. Про…
У війську В’ячеслав порівняно недавно — з 2024 року. До війни навчав дітей музиці, керував колективами. Але коли настав час, він зробив свій вибір.
Історію бійця розповіли на сторінці Сил територіальної оборони ЗСУ.
«Якось спитали: який в мене позивний. Сказав, що працював учителем музики. Хлопці посміялися — так і похрестили „Директором“», — пригадує В’ячеслав.
Боєць служить у лавах 119-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних Сил України. Про свій вибір стати на захист країни він не жалкує.
Його бойовий шлях — це не один напрямок і не коротка ротація. Біла Гора, Дружківка, Торське, кордон. Позиції, де доводиться оборонятися місяцями.
«Перший захід — місяць. Потім зайшов на три. Людей не вистачає, тож стоїмо довго, бо знаємо, що хто як не ми», — каже боєць.
Служба для нього — не про звання, а про відповідальність за кожного бійця поруч.
«Я відповідаю за своїх хлопців. Як командир — за всіх. Довге перебування на позиціях змінює людину. Тут швидко вчишся витримки й дисципліні. Тут розумієш, що найважче — втрачати тих, із ким учора пив каву», — каже він.
За його словами, найскладніше на війні — смерть друзів. До вибухів можливо звикнути. До втрати побратима — ні.
Як зазначає В’ячеслав, його тил — мама, сестра, донька-медик. Родина, заради якої він стоїть. І заради якої не має права відступити.
Як повідомляла АрміяInform, «Сова» неодноразово добровільно приходив до ТЦК та СП, щоразу з надією почути слово «так». Проте протягом тривалого часу отримував відмову через стан здоров’я.
