Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Він намагався зробити все, аби вигнати російських окупантів з України.
Тарас Лещук родом з Березного, що на Рівненщині. Закінчив місцеву школу та Березнівське професійно-технічне училище № 4, де здобув спеціальність «взуттєвик з індивідуального виготовлення взуття». Певний час працював за фахом. Але значну частину свого життя він присвятив службі у Збройних Силах України.
У 1996 році проходив строкову службу. А у 2014 році без вагань добровольцем долучився до війська під час АТО. Після двох років служби повернувся до цивільного життя. Але вже у вересні 2021 року підписав контракт зі Збройними Силами України.
Початок широкомасштабного вторгнення Тарас Лещук зустрів у лавах 58-ї мотопіхотної бригади. Обороняв Чернігівщину. Брав участь у запеклих боях за Лукашівку.
Згодом Тараса перевели в 30-ту окрему механізовану бригаду імені князя Костянтина Острозького, у складі якої він виконував бойові завдання в Донецькій області. Зокрема, боронив Бахмут.
«Більш за все він не любив сидіти на місці та чогось чекати. Він завжди казав, що треба знищувати ворога всіма доступними способами. Робити все, аби окупанти залишили територію України. Він ніколи не відмовлявся виконувати завдання і щиро ображався, якщо до якихось з них його не долучали. На нього завжди можна було покластися. А ще він дуже влучно стріляв з підствольного гранатомета. Якось в одну з хат забилася купка «вагнерівців». Так він з першого пострілу влучив у невелике віконечко цієї хати», — згадує побратим Тараса Лещука по 30 ОМБр Олександр.
У 2024 році Тарас перевівся до окремого штурмового батальйону «Да Вінчі». Він дуже хотів потрапити в цей підрозділ, адже там служили декілька його друзів.
Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Мала Токмачка Запорізької області 7 серпня 2024 року Тарас Лещук загинув.
У нього залишилися дружина та троє дітей. Він в будь-який момент мав право звільнитися зі служби. Але не робив цього.
«Таким був наш Тарас. Він завжди казав: якщо я не піду, то хто піде захищати вас? Таких людей зараз не так і багато залишилося. Які не ховаються, а йдуть», — згадує дружина захисника Наталя Лещук.
Поховали захисника в рідній громаді 16 серпня 2024.
Вічна слава та шана Герою!
Матеріали та фото з особистого архіву Наталі Лещук та Березнівської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
