У повітрі були сотні ударних безпілотників, крилаті ракети, балістика — і ще один «Орєшнік». Це вже третє відоме застосування цієї балістичної ракети середньої дальності проти…
Три жінки з різним життєвим досвідом — від адміністраторки стоматології до багатодітної матері — свідомо обрали службу у Збройних Силах України, щоб зробити свій внесок у перемогу та майбутнє країни.
Про свої рішення і шлях до армії вони розповіли у відеоінтерв’ю на сторінці 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
Наталія до війни працювала адміністраторкою в стоматології. Про службу в армії вона замислювалася давно, однак сімейні обставини не дозволяли зробити цей крок раніше. Коли з’явилася можливість залишити дитину з матір’ю, Наталія вирішила приєднатися до війська.
За її словами, початок служби був складним — вона прийшла до армії без будь-якого військового досвіду. Проте навчання, попри труднощі, дало не лише знання, а й нове коло підтримки.
«Моє життя розділилося на „до“ і „після“. Коли війна прийшла в наші домівки, я зрозуміла, що маю бути тут», — розповіла Наталія.
Зараз вона — операторка безпілотника. Каже, що робота з дронами для неї стала не просто військовою спеціальністю, а справою, у якій вона знайшла себе.
«Коли підіймаєш дрон у повітря і бачиш понівечену землю, зруйновані хати, наших хлопців, які тримають позиції, ти розумієш, що ти на своєму місці», — зазначила військовослужбовиця.
Катерина до служби працювала в мисливському господарстві та виховує двох дітей. Вона каже, що рішення піти до армії було свідомим і продиктованим бажанням зробити власний внесок у спільну боротьбу.
«Я теж хочу зробити свій внесок у нашу перемогу», — коротко пояснила вона свій вибір.
Світлана — багатодітна мати, у неї п’ятеро дітей. У цивільному житті вона працювала у сфері торгівлі та не мала жодного стосунку до військової справи. Попри це, вона вирішила долучитися до ЗСУ, усвідомлюючи, що перемога залежить від зусиль кожного.
Окремим мотивом для неї стала служба сина, який уже четвертий рік воює у складі 93-ї бригади.
«Я пишаюся його рішенням і вважаю, що виховала справжнього українця», — сказала Світлана.
Вона каже, що старші діти намагалися відмовити її від цього кроку, однак родина, зрештою, підтримала її вибір.
«На БЗВП дівчата становили чверть»: захисниця Елла про те, як жіноче обличчя війни стає все помітнішим
«Підтримка — це дуже важливо для нас тут. Я відчуваю, що моя родина поруч», — додала військовослужбовиця.
Історії Наталії, Катерини та Світлани — приклад того, як українські жінки, незалежно від віку, професії чи сімейних обставин, свідомо стають частиною Сил оборони, щоб захистити країну та її майбутнє.
