Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Був людиною з великим бажанням рятувати усіх, хто опинився в біді.
Денис народився у Львові 7 березня 1997 року. Навчався у гімназії імені Василя Симоненка з поглибленим вивченням іноземних мов, закінчив коледж Львівської політехніки.
Хлопець змалечку був надзвичайно турботливим і відповідальним, тримав слово, розповіла агентству АрміяInform мати Олена Едуардівна. Займався спортом, танцями, грав на гітарі. Писав поезії та реп на власні вірші. Свої поетичні спроби дорослим особливо не афішував.
У 2017-2020 роках Денис служив у 7-му Львівському прикордонному загоні Західного регіонального управління, брав участь в АТО/ООС.
Згодом прикордонну службу змінив на зайнятість у Державній кримінально-виконавчій службі України. Став молодшим інспектором 2-ї категорії відділу режиму і охорони Житомирської установи виконання покарань № 8.
Майбутню дружину Каріну зустрів у місті Володимирі. Туди, спочатку на гостину до подруги, дівчина приїхала з Житомирщини, а потім залишилася працювати. А молодий чоловік тоді проходив там службу.
Кавалер був дуже симпатичним, тому кохання розквітло доволі швидко, згадує жінка. За пів року зрозуміли, що їм судилося бути парою. У Володимирі залишалися до закінчення контракту Дениса. Потім перебралися до Львова та одружилися.
За кілька місяців після народження доньки Єви-Марії сім’я переїхала до Житомира, де Денис влаштувався на нову службу.
«У нас було чудово-казкове сімейне життя. Коли йшла на зміну, Денис був шефом кухні: готував сніданок і смачну каву. Постійно зустрічав з роботи із малою пізнього вечора. Ніколи не йшла додому сама!» — згадує Каріна.
Після повномасштабного вторгнення РФ, вже 5 березня 2022 року чоловік доєднався до прикордонників, став частиною 9-го загону ДПСУ, що дислокувався у Житомирській області та чинив спротив угрупованню ворога, що висунулося з Білорусі й рухалося з Київщини на захід
«Денис однозначно — патріот. Урівноважений та відповідальний співробітник, якому можна довірити об’єкт чи пост будь-якої складності. Він з першого дня російської навали поривався воювати з агресором», — цитують начальника чергової зміни виправної установи Сергій Руденко на сайті Державної кримінально-виконавчої служби України.
Денис у загоні імені Січових стрільців прикордонної комендатури швидкого реагування як головний сержант і командир відділення здобув новий бойовий досвід та свій позивний «Птаха». Захисник загинув 19 березня 2022 року внаслідок вогнепального поранення неподалік села Яжберень Коростенського району Житомирської області.
Герой знайшов вічний спокій на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.
Не випадково над могилою розміщене фото Дениса з собакою. Адже він дуже любив тварин. Якось врятував цуценя вівчарки, назвав Альфою — і чотирилапий друг залишився нагадуванням про чесноти людини з великим бажанням рятувати усіх, хто опинився в біді.
У квітні 2024 року на фасаді львівської гімназії, в якій навчався Денис, відкрили пам’ятну дошку на його честь. До заходу долучились рідні та близькі, побратими захисника, вчителі та вихованці навчального закладу.
Влітку 2025 року у Києві на території Державної кримінально-виконавчої служби відкрили меморіал пам’яті загиблим на російсько-українській війні співробітникам ДКВС, серед яких і Денису Снігуру.
«Для родин наших героїв та пам’яті про їхню жертовність відкриття пам’ятника і підготовка меморіального видання є надзвичайно важливими», — сказала на церемонії Олена Едуардівна.
Денис Снігур за виняткову жертовність і героїзм нагороджений відзнакою «Почесний знак Святого Юрія» (посмертно).
Вічна пам’ять і слава Захисникові!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
