Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Завжди казав, що не герой, просто виконує свою роботу.
Михайло народився 16 листопада 1994 року в Тернополі. Саме тут минули його дитинство і юність, тут він зростав, за відгуками оточуючих, щирим, відкритим та життєрадісним хлопцем. Навчався в тернопільській загальноосвітній школі № 28, згодом здобував освіту в місцевому кооперативному торгівельно-економічному коледжі та Тернопільському комерційному інституті, який закінчив із кваліфікацією бакалавра з економіки підприємства.
До повномасштабного вторгнення Михайло працював у сфері обслуговування. Ця робота дала йому змогу досконало пізнати рідне місто — кожну вулицю, кожен поворот. Близькі друзі згадують, що він завжди вмів знаходити правильний шлях — не лише на дорозі, а й у житті, залишаючись позитивним, уважним до людей та надійним у будь-якій справі.
У лютому 2023-го Михайло Бугай був мобілізований до лав Збройних Сил України. Рішення стати на захист Батьківщини чоловік прийняв свідомо. Після навчання на полігоні отримав фах водія та позивний «Пілот».
У числі десантників 82-ї бригади, Михайло одним із перших перетнув кордон під час Курської операції 6 серпня 2024 року. Після Курщини був надзвичайно складний Донецький напрямок. Там Михайло, як водій взводу радіоелектронної боротьби (РЕБ) відділення безпілотних авіаційних комплексів, виконував завдання з постачання та евакуації, рятуючи життя побратимів. Він був надійною опорою командирів: доставляв харчі, паливо, обладнання, одяг, брав участь у випробуваннях нових засобів РЕБ. Був душею компанії, мав чудові кулінарні здібності.
«Брався за будь-які завдання, але з розумом. Треба? Поїхали! І так завжди», — згадує колишній командир Андрій (позивний «Сова»).
27 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Торецьке Краматорського району Донецької області автомобіль, у якому перебував Михайло з побратимами, вразив ворожий FPV-дрон. Воїн зазнав тяжких поранень. Лікарі до останнього боролися за його життя, але 18 вересня Михайло помер від тяжких поранень у лікарні в Дніпрі.
«Він був найдобрішою та найсвітлішою людиною, яку я знала. Завжди на позитиві, завжди — „Ми все зможемо“…. Пам’ятаю, він завжди казав, що не герой, просто робить свою роботу. Але саме такі скромні люди і є справжніми Героями», — говорить дружина Юлія.
Поховали Михайла Бугая 24 вересня 2025 року в Пантеоні Героїв Тернополя, що на Микулинецькому кладовищі.
За рішенням сесії Тернопільської міської ради його посмертно удостоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
У захисника залишились батьки, дружина, брат. Навічно 30-літній.
Вічна слава та шана Герою!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
