Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Завжди казав, що не герой, просто виконує свою роботу.
Михайло народився 16 листопада 1994 року в Тернополі. Саме тут минули його дитинство і юність, тут він зростав, за відгуками оточуючих, щирим, відкритим та життєрадісним хлопцем. Навчався в тернопільській загальноосвітній школі № 28, згодом здобував освіту в місцевому кооперативному торгівельно-економічному коледжі та Тернопільському комерційному інституті, який закінчив із кваліфікацією бакалавра з економіки підприємства.
До повномасштабного вторгнення Михайло працював у сфері обслуговування. Ця робота дала йому змогу досконало пізнати рідне місто — кожну вулицю, кожен поворот. Близькі друзі згадують, що він завжди вмів знаходити правильний шлях — не лише на дорозі, а й у житті, залишаючись позитивним, уважним до людей та надійним у будь-якій справі.
У лютому 2023-го Михайло Бугай був мобілізований до лав Збройних Сил України. Рішення стати на захист Батьківщини чоловік прийняв свідомо. Після навчання на полігоні отримав фах водія та позивний «Пілот».
У числі десантників 82-ї бригади, Михайло одним із перших перетнув кордон під час Курської операції 6 серпня 2024 року. Після Курщини був надзвичайно складний Донецький напрямок. Там Михайло, як водій взводу радіоелектронної боротьби (РЕБ) відділення безпілотних авіаційних комплексів, виконував завдання з постачання та евакуації, рятуючи життя побратимів. Він був надійною опорою командирів: доставляв харчі, паливо, обладнання, одяг, брав участь у випробуваннях нових засобів РЕБ. Був душею компанії, мав чудові кулінарні здібності.
«Брався за будь-які завдання, але з розумом. Треба? Поїхали! І так завжди», — згадує колишній командир Андрій (позивний «Сова»).
27 серпня 2025 року поблизу населеного пункту Торецьке Краматорського району Донецької області автомобіль, у якому перебував Михайло з побратимами, вразив ворожий FPV-дрон. Воїн зазнав тяжких поранень. Лікарі до останнього боролися за його життя, але 18 вересня Михайло помер від тяжких поранень у лікарні в Дніпрі.
«Він був найдобрішою та найсвітлішою людиною, яку я знала. Завжди на позитиві, завжди — „Ми все зможемо“…. Пам’ятаю, він завжди казав, що не герой, просто робить свою роботу. Але саме такі скромні люди і є справжніми Героями», — говорить дружина Юлія.
Поховали Михайла Бугая 24 вересня 2025 року в Пантеоні Героїв Тернополя, що на Микулинецькому кладовищі.
За рішенням сесії Тернопільської міської ради його посмертно удостоєно звання «Почесний громадянин міста Тернополя».
У захисника залишились батьки, дружина, брат. Навічно 30-літній.
Вічна слава та шана Герою!
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
