Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Командир 68-ї єгерської бригади імені Олекси Довбуша підполковник Сергій Третяк з позивним «Буржуй» розповів про ситуацію на чи не найгарячішій ділянці фронту.
Наша розмова затрималася, бо спочатку до бригади приїхав Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський, а потім комбригу доповідали про черговий бій його підлеглих.
— Мої мінометники змушені були вступити у стрілецький бій з ворогом. Двох окупантів вбито, двох ще потрібно вбити, — розповів Сергій Третяк на початку розмови.
Перевага в чисельному складі
— Станом на зараз (розмова відбувалась у жовтні 2025-го. — Ред.) 68-ма бригада воює на півдні від Покровська. Наша піхота тримає позиції за межами міста, а в самому Покровську відбуваються сутички з ворогом, в які доводиться вступати тим самим мінометникам, пілотам, зв’язківцям. Ворогу вдається проходити до Покровська завдяки великій кількості особового складу, який кидається в атаки. У нас немає можливості створювати щільну оборону, противник же користується, наприклад, погодними умовами, коли наші дрони не можуть добре працювати, і кидає свою піхоту в міжпозиційний простір. Окупанти можуть кидати в атаку щоденно по 30–40 людей, але йти вони будуть двійками. І ці двійки сунуться кожні 5–10 хвилин. І ти поки зосереджуєшся на знищенні першої, другої, третьої двійки, четверта, наприклад, встигає кудись пролізти. І так поступово відбувається накопичення противника, яке триває не одну добу і не дві. Але воно триває постійно. І таке просочення призводить до того, що нашим пілотам доводиться не тільки виконувати свою безпосередню роботу, але й обороняти свої позиції, за необхідності вступати у стрілецькі бої з ворогом. Дії ж ворога в Покровську нагадують броунівський рух. Окупанти вилазять то в одній точці, то в іншій.
Для російського командування люди — розхідний матеріал. Ворожий командир знає, що він зараз відправив на смерть 50 бійців і за кілька днів він отримає ще 50. Ось нещодавно в нас був полонений, якого, до речі, узяли наші зв’язківці. Молодий, ще 30 років немає, він був у групі з чотирьох бійців. Троє загинуло, а цей зрозумів, що в нього єдиний шанс вижити і здався. Розповів, що пішов на війну через гроші, бо окупанти багато платять за перший контракт. Цікаво, що грошей він так і не встиг отримати, а вже потрапив у полон.
Ходиш пішки — живеш довше
— Що стосується логістики, то на машині до Покровська не доїдеш, але не через присутність ворога, а через велику насиченість дронами противника. Тому нашим бійцям доводиться йти пішки до позицій. Бо коли йдеш, ти як мінімум чуєш наближення дронів, і маєш можливість сховатися. А в машині ти не чуєш, чи дрон наближається, і доводиться покладати надію лише на РЕБ, чи спрацює той, чи ні. А якщо це дрон на оптоволокні, тоді РЕБ точно не допоможе. Зрозуміло, що пішки багато боєприпасів чи харчів не візьмеш. Тому зараз часто наші бійці ідуть з наземним роботизованим комплексом, який везе основний вантаж, а солдат іде попереду і є оператором НРК. У такий спосіб забезпечуємо логістику наших передових підрозділів.
«Кілзона» змінюється
— Ширина «кілзони», тобто смуги, в якій активно працюють ударні дрони, постійно змінюється, тут немає якихось сталих показників. Дуже багато чинників на це впливає. Банально залежить від погоди, від РЕБа противника, який ми, наприклад, уразили, і три дні літали добре, а потім окупанти поставили новий, і там ми вже літати не можемо. Або от нашим пілотам довелося відкотитися назад, і вони вже не можуть долітати туди, куди долітали раніше. У нас були такі періоди, коли наші дрони відправлялися до ворожого тилу у вільне полювання, тобто шукали собі цілі. Але тепер дуже багато роботи на передньому краї, то на вільне полювання вже не вистачає ресурсів. Це знову ж таки питання грошей, скільки хто може підготувати розрахунків і як забезпечить їх дронами. На жаль, фінансово держава-агресор має більше можливостей, може поставити на потік виробництво та забезпечення дронами й видавати їх божевільними обсягами. У нас же значну частину уражень досі закривають волонтери, які нам допомагають.
Артилерія не застаріла
— Думка, що ті самі дрони можуть замінити артилерію, вона хибна. Наведу простий приклад: до наших позицій їде чотири ворожі БМП з 15 бійцями десанту на кожній. Назустріч вилітає 10 наших дронів. Один не долетів, другий не влучив, але інші уразили техніку. Ворожий десант у кількості 60 бійців розбігся. Уявляєте, скільки нам потрібно запустити дронів, щоб по одному їх вибити? Та нам доведеться дві доби безперервно запускати дрони. А можна, щоб самохідка 2С1 чи 120-й міномет зробили по десятку пострілів — і так знищили значну частину ворога. А потім вже дрони доб’ють залишки. Тому артилерія і надалі буде використовуватися у цій війні. Дрони робитимуть свою роботу, а артилерія — свою.
Три різні війни
— Я встиг повоювати ще у 2014 році. Тодішня війна; війна, яка була у 2022-му році; і нинішня війна — це три зовсім різні війни, які важко порівнювати. Дуже добре пам’ятаю свій перший стрілецький бій, який стався 19 червня 2014 року. Він для нас був дуже тяжкий, бо це була засідка ворога. І в тому бою ми втратили комбата, командира роти розвідки та 6 розвідників. Нам вдалося забрати більшу частину тіл, потім ми закріпилися на висотах. Той бій я пам’ятаю досі. Далі я дослужився до посади командира батальйону і списався з армії за станом здоров’я. Мав власну крамницю, збирався відкрити свій бізнес з вантажоперевезень до Європи. Але коли почалося широкомасштабне вторгнення, я зрозумів, що маю чим допомогти країні. Мені спочатку запропонували працювати в ТЦК, але я вважав, що мої вміння принесуть більше користі в бойовій бригаді. Так потрапив на фронт. Довелося очолити батальйон, в якому майже не було людей з бойовим досвідом. Але нічого, навчилися. Якщо людина хоче навчитися, вона навчиться. Моя нинішня бригада була створена у 2022-му році, але воює вже четвертий рік і стала справжньою бойовою бригадою.
