У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Механік-водій Т-80 Роберт на позивний «Робік» ніколи не думав, що колись керуватиме танком, проте зрештою дуже добре з ним порозумівся.
Його історією в четвер, 30 жовтня, поділилася 25-та окрема повітрянодесантна Січеславська бригада.
З початком повномасштабного вторгнення рф Роберт пройшов уже десятки бойових виїздів та був нагороджений орденом «За мужність».
«З самого початку було відчуття несправедливості. Бачив, як у 2014-му вони прийшли на нашу землю. А потім — відео, як вони поводяться з нашими людьми, з дітьми… Після цього вже не міг залишатися осторонь», — пояснює військовий свою мотивацію приєднатися до Сил оборони.
За словами бійця, його перший бій відбувся в Кармазинівці під Харковом.
«Перед самим виїздом трали дали збій, але треба було прикривати, і ми поїхали без них. Ризик був великий, але іншого вибору не було», — згадує український захисник.
Втім, попри всі перешкоди, завдання було виконано, а сам «Робік» тоді зрозумів, що жодне навчання не замінить справжнього бойового досвіду.
Водночас він зазначає, що танкістом став зовсім випадково.
«Казав — ким завгодно, тільки не танкістом. А потім сів у Т-80 — і все. Це звір, який не прощає помилок, але якщо його розумієш, він слухається тебе з півподиху… Танк — це не просто машина. Це нерви, залізо і серце. Якщо боїшся — ти вже програв. А ми не боїмося. Ми просто робимо свою роботу», — констатує Роберт.
При цьому він зазначає, що головне в танку все ж його екіпаж.
«У танку все залежить від команди. Один рух — і все. Якщо хтось один неуважний — шансів немає», — ділиться воїн.
«Янкі», «Нафаня» та «Дава» — українські пілоти, які зуміли стримати ворожий штурм у ближньому бою
