Від самого початку широкомасштабного вторгнення «Яструби» ефективно й ефектно б’ють окупантів на сході та півдні України, застосовуючи широкий спектр безпілотних літальних апаратів — від…
Боєць бригади «Рубіж» із позивним «Киця», водій 4-го батальйону оперативного призначення «Сила Свободи», не лише вижив після прямого влучання ворожого FPV-дрона у свою машину, а й дочекався найбільшої нагороди — першої за три роки зустрічі із сином, який зміг вирватися з окупації.
Зворушливу історію про незламність волі та батьківську любов опублікували на сторінці бригади.
«Я був увесь у вогні»
Відео починається з кадрів того самого влучання. «Киця» повертався з Білицького, коли в його машину влетів FPV-дрон із кумулятивним зарядом.
«Струмінь пройшов під мене. Я був за кермом. Полум’я спалахнуло за секунди… Я навіть не думав, чи я горю, чи ні — просто все навколо було у вогні», — згадує «Киця».
Він дивом устиг наосліп знайти ручку дверей і вистрибнути з автомобіля. «Упав на асфальт — мене крутило, каска розсипалася на чотири частини».
«Киця» відшукав свого напарника «Британчика», але зв’язку не було. Попри опіки обличчя, рук і ніг (приблизно 7–8% тіла) та зламані ребра, вони рушили пішки.
«Кажу йому: „Будемо бігти, треба пробувати“. Тіло не слухалося. Але треба було йти… Пройшли, може, кілометр», — розповідає воїн.
Медики, які його оглядали, сказали, що були вражені його психологічною стійкістю:
«Він може дати фору навіть багатьом людям у цивільному житті».
«Жили через річку — не міг побачити»
Та ця історія, як зазначають у бригаді, має значно глибше коріння.
«Киця» мав сильну мотивацію жити — його 15-річний син три роки перебував у ворожій окупації.
«Син залишився в Каховці, а я — у Херсоні. Між нами — 70 кілометрів. Коли Херсон визволили, я не зміг його забрати, бо лівий берег залишався окупованим. Ми жили через річку, через водосховище… І я не міг його навіть побачити», — розповідає боєць.
Допити сина
До хлопця неодноразово приходили окупанти та розпитували про батька.
«Він казав їм: „У Польщі, на заробітках“. А один із них відкрив планшет і відповів: „Ні, у нас інша інформація — він досі служить“. На щастя, тоді дитину відпустили», — згадує військовий.
Довгоочікувана зустріч
«Киця» не бачив сина з початку повномасштабного вторгнення.
«Він колись засинав у мене на грудях… Я його носив, сварив дружину — „Я з татом буду спати!“… Минуло три роки, і тепер чую по голосу — вже не хлопчик, а справжній чоловік», — каже боєць перед зустріччю.
На відео, знятому в лікарняній палаті, батько й син нарешті обіймаються після трьох років розлуки.
Хлопець розповів, що довелося пережити, щоб вирватися. Він змушений був отримати російський паспорт, інакше дід не міг оформити опікунство. Дорога пролягала через територію рф: «З Херсонської області ми їхали до Ростова, потім потягом добу — до Москви. Там нам провели „екскурсію“ і розповідали, які вони добрі… Потім — літаком».
Тепер, каже 15-річний хлопець, його плани прості: «Поїсти й виспатися».
А батько додає: «Тепер дивитимусь, як він навчається. Нікуди не поїду — і не збираюся».
Як повідомляла АрміяInform, екіпаж бронетехніки десантно-штурмової роти 1-го батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти здійснив зухвалу операцію — під димовою завісою та кулеметним прикриттям зайшов у тил ворога й евакуював дев’ятьох українських піхотинців, які опинилися в оточенні.
