Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 30 вересня 2025 року Президент України присвоїв 42 окремій механізованій бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
«Перший бій, і щоб так просто закінчився... Тоді мене ніби хтось переключив — і я почав працювати далі», — так десантник Владислав згадує момент, який назавжди змінив його й перетворив із цивільного на воїна. У своєму першому бою він, поранений, опинився сам проти трьох окупантів і врятував побратима, утримавши позицію.
Про цю історію мужності та швидкої адаптації до війни розповіли у відео на сторінці ОСУВ «Дніпро».
До повномасштабного вторгнення Владислав працював на автомийці. Повістку отримав просто на вулиці, дорогою на роботу.
«Хотів збрехати, звісно… Ховатися, бігати з хати перебіжками на роботу — це ж не життя. Думаю: ну, а що? Треба йти», — згадує він.
Після навчання його зарахували до 77-ї бригади Десантно-штурмових військ. Перший бій виявився справжнім хрещенням.
«Годин з шостої ранку почалося. Десь до четвертої нас кошмарили», — каже Владислав.
Того дня ворог пішов у наступ. Владислав отримав уламкове поранення у вухо, але продовжив бій. За підтримки аеророзвідки й стрілецького вогню українські десантники знищили частину атакуючих, однак троє окупантів прорвалися до позицій.
У момент, коли побратим прикривав сектор, до бліндажа прилетіла граната. Пораненого бійця швидко відтягнули всередину й почали надавати допомогу. «Залізли в бліндаж. І чуємо, що хтось по бліндажу ходить. Він пробігає і зверху закидує нам гранату. Слава Богу, що ми встигаємо заглибитися далі», — згадує Владислав.
Після вибуху він побачив, як у траншею спускаються троє ворогів. «Два тут, а я один. І думаю: як? Самому зараз, щоб мене „забаранили“, а хлопці що?» — розповідає він.
У цей момент, каже Владислав, його «переключило»: він почав відстрілюватися, змусив ворогів сховатися, а потім вступив у ближній бій із одним із них і переміг. Коли один із окупантів спробував вибратися на поверхню, Владислав зустрів його вогнем і зупинив атаку.
Координація з аеророзвідкою та удари українських FPV-дронів допомогли остаточно відбити штурм. Позицію вдалося втримати.
Після лікування та медичного огляду (ВЛК) Владислава визнали непридатним до служби в ДШВ. Він відмовився від переведення в іншу частину і попросив залишитися в своїй бригаді — командир погодився, і тепер він служить в артилерійському підрозділі.
Владислав звертається до цивільних просто й щиро: «Тут хороший калібр, і добре стріляють. Не бійтеся — йдіть (навчатися). Це знадобиться. Ми будемо стріляти, поки не зупинимо їхній наступ».
Як повідомляла АрміяInform, майже два місяці п’ятеро поліцейських стрілецького батальйону тримали оборону в підвалі зруйнованого Торецька. Серед них був боєць із Тернопільщини Сергій Танасійчук. Без світла, чистого повітря, під постійними обстрілами, поряд із тілом загиблого побратима — вони вистояли. Позицію, яку намагалися прорвати росіяни, ворог так і не зміг взяти.
До речі, якщо вас цікавить спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
