Вона опублікувала його і написала лише одне слово: «вдома». За цим словом — три роки, десять місяців і один день чекання. Понад два роки…
У спеціалізованій роті 72-ї бригади «Шквал» служать люди з непростими долями. Хтось мав досвід тюрми, хтось — падінь і втрат. Та отримавши другий шанс, вони обрали боротьбу за Україну й мріють про нове, світліше життя після Перемоги.
Про їхні історії — сповнені переосмислення й надії — розповіли на сторінці 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців.
«Святой», 36 років.
«У 17 почав красти. У 18 потрапив до в’язниці. Вирішив піти на війну, бо на вулиці нічого не змінюється, а тут, думаю, в мене все вийде. Дуже шкодую, що стільки років провів за ґратами».
Тепер він — кулеметник. Каже, що у бригаді всі цінують і поважають одне одного. Після війни планує служити далі, можливо, у підрозділі дронів: уміє ними керувати. «Хочу додому приходити, обіймати кохану, бачити доньку», — зізнається він.
«Пожарнік», 24 роки.
«Навчався в Черкаському інституті пожежної безпеки, мав звання лейтенанта цивільного захисту. Так сталося, що потрапив до в’язниці».
Сьогодні він — стрілець. Обрав 72-гу бригаду через хороші відгуки, навчання йому подобається: «Якщо щось не розумієш — можна десять-п’ятнадцять разів перепитати, і інструктор усе пояснить».
Мріє після війни створити сім’ю та поїхати на море — в Одесу й Бердянськ.
«Джекі», 30 років.
З 2015-го до 2024-го служив у Нацгвардії, закінчив Київський інститут НГУ за спеціальністю «Державна безпека». З початком повномасштабного вторгнення пішов у тероборону, воював на Сумщині. Потім опинився у в’язниці, а звідти повернувся до ЗСУ.
«У мене молода дружина, сину п’ять років, кохана при надії — скоро буде поповнення. Мрію, щоб швидше закінчилася війна й хлопці перестали гинути».
Як повідомляла АрміяInform, головний сержант 47 окремої механізованої бригади вручив нарукавні знаки бійцям спеціального батальйону «Шквал».
