А відтак — і наближення українського військового взуття до стандартів НАТО. АрміяInform запитала в Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України…
«Ти розвернувся на мінному полі і не підірвався», — з такими словами українські піхотинці зустріли водія «Гоуста», який під шквальним вогнем на Інгулецькому плацдармі вивіз з-під обстрілу сімох бійців, а одразу після цього, будучи контуженим, врятував ще сімох поранених.
Про свій бойовий шлях, сповнений ризику та дивовижних порятунків, воїн розповів на сторінці 33-ї окремої механізованої бригади.
«Гоуст» перед повномасштабним вторгненням повернувся з-за кордону, де збирав труби для атомних електростанцій. 24 лютого його мама сказала: «Ставай, війна почалася!». Він одразу зателефонував знайомим, що воювали на Донеччині, а вже о десятій годині йому подзвонили з ТЦК.
Пройшовши бої під Попасною, Катеринівкою, Часовим Яром та Бахмутом, він опинився на Інгулецькому плацдармі на Херсонщині, вже на посаді водія в артилерійському дивізіоні. Там і сталася історія, яка закарбувалася в пам’яті назавжди.
«Командир батареї наказав виїхати, забрати провізію й боєприпаси. Під’їжджаю до переправи і чую, як біля мене починають прилітати снаряди… В кузові ще сім бійців», — згадує він. Рятуючись від обстрілу, він маневрував полем. «Прямо переді мною прилітає снаряд — приблизно метрів за десять. Я встигаю загальмувати, розвертаю вантажівку на полі, виїжджаю — і бачу лісосмугу. Заїжджаю туди, а там наша піхота. Дивляться на мене, кажуть: як ти це зробив? Пояснюють: ти розвернувся на мінному полі і не підірвався».
Завдання він виконав, але щойно бійці почали розвантажувати авто, по них прилетів пакет «Граду». «Мене контузило — лежу, у голові шум, погано. Аж тут розумію, що мої хлопці лишилися біля вантажівки. Хапаю автомат, вистрибую, дивлюся: хлопці усі лежать. І чую ще один вихід з «Граду», — розповідає «Гоуст».
Він кинувся до побратимів. «Підбігаю до першого, перевертаю, бачу: поранений уламками, але живий. Затягую його в бліндаж. Вибігаю до наступного… І так усі семеро: усі живі, але поранені».
«Я, медик, і той мій друг, якого поранило в щелепу, затягли всіх поранених до вантажівки. І щойно я виїхав з тої посадки, почув ще один вихід „Граду“. Але моє авто, хоч уже було сильно побите, доїхало до точки евакуації», — згадує він. Приблизно через два тижні після цього наші війська визволили Херсон.
Наразі «Гоуст» — головний сержант одного з батальйонів. Справжньою перемогою він вважає не тактичні здобутки, а момент, «коли останній солдат повернеться додому».
Як повідомляла АрміяInform, інструктор з такмеду ССО з позивним «Ден», попри тяжкі поранення обох ніг, зберіг холодну голову — і сам координував побратимів, які рятували його просто під вогнем.
