Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
«Я б’юся, тому що я б’юся», — так, цитуючи Портоса, пояснює свою мотивацію головний сержант реактивної артилерійської батареї Максим «Морпіх», який пройшов шлях від строкової служби у Севастополі до запеклих боїв на Чернігівщині та Донбасі.
Про бойовий шлях воїна, сповнений важких спогадів та незламної віри, розповіли на сторінці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Позивний «Морпіх» дістався киянину Максиму у спадок від строкової служби на флоті в українському Севастополі. Він добре пам’ятає захоплення Криму росіянами у 2014-му. Після чотирьох років навчання у військовому виші, він звільнився з армії, але повномасштабне вторгнення повернуло його до війська — 25 лютого 2022 року він сам прийшов до ТЦК.
«Нас тоді відправили на Чернігівщину, — згадує „Морпіх“. — Там же був і мій перший бій: ворог рухався довгими колонами, от ми і намагалися його зупиняти. Я вже тоді звернув увагу на підступність росіян: бачив, як попереду своєї техніки вони змусили їхати місцевого чоловіка на його машині. А потім спостерігав, як самі ж і розстріляли його прямо в автівці».
У 58-й бригаді Максим опинився в підрозділі протитанкістів, де палив ворожу техніку з гармати «Рапіра». Його підрозділ брав активну участь у боях під Білогорівкою, де було знищено понтонну переправу ворога. Згодом «Морпіх» перейшов у реактивну артилерію і став головним сержантом батареї.
«Головне — робота з особовим складом, з людьми, — каже Максим. — Побудувати не тільки особисті відносини із кожним, а й налагодити взаємодію між бійцями, створити особливий психологічний клімат в колективі, — дуже складні завдання. Мені здається, поки що у мене це загалом виходить».
На питання, що надає сил продовжувати боротьбу, він відповідає просто: «За своїх побратимів, за батьків, за кохану дружину, яка ось-ось має народити мені первістка. Яка ще потрібна мотивація?».
Як повідомляла АрміяInform, інструктор з такмеду ССО з позивним «Ден», попри тяжкі поранення обох ніг, зберіг холодну голову — і сам координував побратимів, які рятували його просто під вогнем.
