Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
«Я не хочу, щоб мене жаліли. Я хочу, щоб дивилися й думали: вона змогла — і я зможу», — з такими словами бойова медикиня Людмила «Іванівна» розповідає про свій шлях від викладача такмеду до воїна, який щодня рятує життя на фронті.
Про історію жінки, яку в 104-й окремій бригаді Сил ТрО всі знають як «Іванівну», розповіли на сторінці Генерального штабу ЗСУ.
Ще до повномасштабного вторгнення вона, працюючи медсестрою, підписала контракт резервістки та почала викладати тактичну медицину. «Я хотіла, щоб діти розуміли, як рятувати себе, якщо станеться біда», — каже вона.
У грудні 2021 року Людмила вже знала, що велика війна неминуча. «Я тримала валізу напоготові й казала чоловікові: я поїду сама. Не хочу, щоб хтось із сім’ї був на війні», — згадує вона. Але чоловік подивився їй в очі й відповів: «Не думай, що я ховатимуся за твоєю спідницею».
З того дня їхнє життя — це ротації, поранення й рідкісні побачення. Коли чоловіка тяжко поранили, Іванівна залишалася в строю, підтримуючи поранених. «Вони дзвонять мені, бо довіряють. Не завжди знають, що болить — але дзвонять», — розповідає вона.
Навіть у найважчі дні вона не дозволяє собі плакати. «Я молюся: за чоловіка, за хлопців, за всіх. І знаю — нас хтось там береже», — каже медикиня.
Вона не шкодує, що не відмовила чоловіка йти на війну. «Він би мене не послухав. Ми обоє тут, бо хтось мусить», — говорить Іванівна.
Вона просить українців лише одного: «Підтримуйте військових. Хто як може — грошима, словом, дитячим малюнком. Ми не надлюди. Просто ми знаємо, що це потрібно зробити».
Як повідомляла АрміяInform, колишній різнороб, а нині — інструктор з БПЛА на псевдо «Коливан», розповів, як кумедна історія з жартівливим ультиматумом від командира повністю змінила його військову кар’єру.
