Про особливості 14-денного періоду адаптації бійців у бойових частинах після проходження БЗВП та фахової підготовки АрміяInform розповів начальник групи інструкторів 127-ї окремої важкої механізованої бригади сержант…
У найкращих традиціях російської пропаганди офіційна представниця мзс рф марія захарова вкотре намагається переконати світ, що чорне — це біле, а російський лінгвоцид — це «відсутність попиту».
За її словами, українську мову збираються виключити з освітніх програм на території росії «через відсутність інтересу з боку учнів». Ніби то не Москва вже роками планомірно викорінює українську ідентичність на окупованих територіях, вивозить українських дітей, змушує вчителів перекваліфіковуватись на «викладачів русского міра», знищує книжки українською та фізично усуває носіїв культури.
Після денацифікації — делінгвізація: наступний крок — заборонити «г»?
Проєкт наказу міністерства освіти рф, оприлюднений 26 червня 2025 року, чітко демонструє наміри кремля: з федеральних освітніх програм виключається українська мова як предмет. І не тільки на рівні шкіл — йдеться про всі щаблі освіти.
І все б нічого, якби не одне але: ще кілька років тому ці самі чиновники брехали про «захист прав російськомовного населення» в Україні, а тепер самі ж узаконюють зачищення іншої мови — української. Мабуть, у їхньому розумінні це «турбота» про мовні меншини. У стилі: нема мови — нема меншини.
Спочатку закрили школи — тепер звітують, що нема кому вчитися
Маніпуляція про «відсутність попиту» виглядає особливо цинічною на тлі того, що на окупованих територіях рф:
- системно знищується українська освіта;
- вчителів, які відмовляються переходити на російські програми, переслідують;
- українські діти змушені здавати ЄГЭ, не знаючи російської мови;
- будь-які спроби зберегти національну ідентичність розглядаються як «екстремізм» або «нацизм».
Саме так — закривши українські школи, знищивши бібліотеки та розігнавши культурні осередки, росія тепер цинічно заявляє: «Попиту нема».
Класика жанру: «само зникло» — це коли ти сам його задушив
Усе це — чергова ілюстрація добре знайомої кремлівської методички: спочатку силоміць знищити, потім пояснити, що «так вийшло», а далі — оформити це як «демократичне рішення». Якщо перекласти риторику захарової людською мовою, то це звучить приблизно так: «Ми викинули книжки з вікна, а тепер з жалем констатуємо, що ніхто їх не читає».
Українська мова — не предмет, вона доказ того, що ми є
Для України це — ще одне нагадування, що війна триває не лише на фронті. Це війна за історію, за правду, за мову. І кожне таке рішення кремля — ще один доказ: українська ідентичність болить москві. Бо вона — незнищенна.
А попит на українську? Він є. І буде. І не в кабінетах міністерств, а в окопах під Харковом, у школах Львова, у шпиталях Дніпра, у піснях фронтових волонтерів і віршах поранених бійців.
І як би кремль не стирав нас з мапи — мова наша не зникає. Бо поки вона звучить — ми живемо. І боремось.
