Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
Днями поблизу Києва відбувся допрем’єрний показ документального фільму про перше в історії сходження українських ветеранів з ампутаціями до базового табору Евересту.
Фільм створив журналіст і автор ютуб-каналу «Бомбардир» Роман Бебех. Він піднімався разом із ветеранами спецпідрозділів ГУР МО України і зафіксував цей шлях — від перших кроків до фінішу на висоті 5280 метрів.
— Це не просто сходження на Еверест. Це історія про війну, поранення, реабілітацію і внутрішню силу, з якою українські воїни готові йти далі, — наголошує Роман.
Учасники місії — Іван Тарн, ветеран спецпідрозділу «АРТАН», який втратив стопу під час боїв за Бахмут, та Олександр Дашко, ветеран підрозділу «KRAKEN» і віцечемпіон світу з пара-джиу-джитсу, який зазнав важкого поранення на Харківщині.
Проєкт отримав назву Limitless («Без меж»). Він покликаний довести, що навіть після важких поранень активне життя не закінчується. Ветеранів супроводжували професійні альпіністи.
Як розповів Іван Тарн, ветеран спецпідрозділу ГУР МО «Артан», поранення він зазнав у лютому 2023 року, під час боїв в Бахмуті — вони виносили пораненого побратима, і вже на зворотному шляху, коли виносили його на ношах, Іван наступив на міну «лепесток». Ногу врятувати не вдалося. Після майже річної реабілітації він повернувся до свого підрозділу, але вже на штабну посаду.
— Я бачу, як швидко змінюється війна. Це дуже вражає насправді. Так, як ми воювали в перші дні, те що було в Бахмуті, і що я побачив вже у 2024-му, це три різні війни. До великої війни я жив в Європі, займався бізнесом, з початком вторгнення росіян долучився до опору, до оборони. Зараз моє попереднє життя до повномасштабки я сприймаю як якийсь фільм, який я колись дивився. Насправді, коли прийшла пропозиція щодо Евересту, довго не думав, це такий масштабний виклик, а я авантюрист, певно, по натурі, тому одразу подав заявку, бо було дуже цікаво. Мені 35 років. Знаєте, мене в Непалі вразило, окрім того, що це новий для мене світ — це те, наскільки в них є повага до військових у культурі, як вони вміють виражати повагу до ветеранів дуже простими жестами, але це дуже заходить. От це нам ще треба в суспільстві розвинути.
Як розповів Олександр Дашко, ветеран спецпідрозділу “Кракен”, воював він з 2022 року: «А до того — звичайне життя, працював, вчився, займався спортом. Втратив ногу я на Харківському напрямку, це була мінно-вибухова травма. Міна прилетіла за пару метрів від мене, і осколок прямо залетів в коліно, тому дуже швидко втратив кров, хоча евакуація була швидка. Хлопці мене винесли, але втратив багато крові, і тому ногу не вдалось врятувати. Мені запропонували залишити заявку, мовляв, є такий проєкт — на Еверест, я дуже скептично до цього поставився, я сам розумів, що люди з двома ногами туди не піднімаються, в мене нема цілої ноги. Я думаю, ну, залишу заявку, а там буде що буде. І мене взяли, і назад дороги було вже не було. За рахунок того, що я завжди був у спорті, і “Кракен”— це такий спецпідрозділ, де постійно ти був у тонусі, постійно були полігони і все інше — тобто фізична форма була дуже-дуже непогана, то всього два дні перед поїздкою ми походили по Голосіївському парку і все. Емоцій було багато, але вони всі забивались втомою. Я йшов, і це був якийсь енергозберігаючий режим, я інколи навіть забував подивитись навколо, як гарно. Напевно, коли дійшли, відчув просто радість, що я це зробив і все».
