Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Український безпілотний авіаційний комплекс «Фурія» в руках десантників-аеророзвідників перетворюється на грізну зброю, що бачить усе. Її екіпажі проходять через безліч небезпечних ситуацій, рятують свої «пташки» з боліт і після «поранень» кулями, але не зупиняються, бо «хто як не ми».
Про особливості роботи з «Фурією» та фронтові будні розповів головний сержант взводу батареї управління та артилерійської розвідки 82-ї окремої десантно-штурмової Буковинської бригади з позивним «Сафір».
Він — зовнішній пілот і оператор цього «чудового апарата», який у їхньому згуртованому колективі отримав ласкаве прізвисько «Курка». «Оце так, із щирою любов’ю, бо вона — наше перше кохання», — пояснює «Сафір».
«Фурія» — це розвідувальне «крило», що цінується за мобільність (збирається за 15 хвилин) і здатність працювати в складних погодних умовах. Але робота з нею повна несподіванок. «За час експлуатації ми пережили безліч різних ситуацій», — розповідає «Сафір».
Одного разу на Запорізькому напрямку зображення на екрані оператора раптово стало рожевим, а камера втратила керування. «Після посадки, коли роздивилися борт, виявили, що в корпусі камери застрягла куля калібру 5.45. Ми повернули його, відправили на ремонт — і з дроном усе було гаразд. Відтоді це наш щасливий борт, який досі літає», — згадує десантник. Кулю він навіть хотів залишити собі як талісман.
Іншим разом, під час повернення з завдання під артилерійським обстрілом, екіпаж не зміг перехопити «пташку», і та приземлилась у болотистій місцевості. «Це якраз була рання весна, вода крижана. Один із нас повністю роздягнувся, не шкодуючи ніг, поліз її рятувати, але сам не впорався. Тож довелося й мені заходити. Потроху ми витягли її з холодної води, просушили — і дрон виявився повністю справним», — розповідає «Сафір».
Невід’ємна частина роботи аеророзвідників — це фіксація результатів ураження ворога. «Як у будь-якого екіпажу, у нас є своя колекція — моментів прильотів. Нам дівчата з інших підрозділів скидають фото, але їх уже нікуди зберігати — все забито цими відосиками», — каже він. І з чорним гумором додає: «Окупанти помирають. Ми від цього кайфуємо. Може, це трохи маніакально, але ми такі. Нас уже не зміниш».
Попри втому («Фактично я і мої хлопці вже залипли. Не будемо це приховувати»), мотивація залишається незламною. «Але ми продовжуємо виконувати свої обов’язки, бо хто як не ми. Тож тримайтеся, не розкисайте, не вішайте носа. Все обов’язково буде добре», — звертається «Сафір» до українців.
Як повідомляла АрміяInform, бійці 77 окремої аеромобільної Наддніпрянської бригади знайомлять зі своїм розвідувальним безпілотником Mini Shark.
