Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Майже місяць у крихітному бліндажі під нескінченними російськими обстрілами та штурмами, потім — важке поранення в очі, що призвело до тимчасової сліпоти, і виснажливий триденний шлях до точки евакуації разом із двома пораненими побратимами. Це історія нацгвардійця Віталія, який боронив позиції на Покровському напрямку і, попри все, зберіг незламний дух та віру в Перемогу заради своєї маленької донечки.
Про неймовірний досвід виживання та боротьби розповіли на сторінці одного з підрозділів Національної гвардії України.
Його група тримала оборону на Покровському напрямку майже місяць. Умови були складними: бліндаж 2×2 метри, постійні ворожі обстріли та нескінченні спроби штурмів. Евакуювати поранених одразу було неможливо. «Ворог настільки щільно обстрілював наші позиції, що навіть бронемашина не могла під’їхати до точки збору», — згадує Віталій. Проте їх постійно підтримували свої: вночі з дронів скидали ліки, їжу, воду та батарейки для рації, яка, за словами бійця, є «життєво важливою річчю на фронті».
Поранення Віталій зазнав на третій день перебування на найближчій до ворога позиції. «Під час бою на наш бліндаж був чи то скид, чи граната. Потужною вибуховою хвилею мені в очі забило уламки бетону, грудки землі. Я повністю осліп на дні чотири, з очей текла кров. Мого побратима поранило в руку», — розповідає він. Вони надали собі першу домедичну допомогу. «Перші дні мій стан був дещо пригнічений: я думав, що осліп назавжди. Потім настрій трохи нормалізувався. Взагалі людина може звикнути до всього».
Противник, за його словами, тиснув шалено, маючи величезну перевагу в людському ресурсі. «І мабуть, вони у штурми йдуть під якимись речовинами. Наприклад, біля нього наш скид вибухнув, він упав, піднявся і йде далі. І за ним без остраху лізуть і лізуть інші. Це нереально просто для нормальної психіки».
Після кількох тижнів бойового чергування, у відносно спокійній обстановці, до позиції Віталія прийшла заміна, і було прийнято рішення самостійно вирушати до точки евакуації. Віталій та два його поранені побратими мали здолати близько десяти кілометрів.
«Їхали брати нас у полон — а ми їх добряче пошмаляли»: пілоти БПЛА відбили штурм, коли ворог підійшов на 40 метрів
«Виходили по сіряку. В мене загноїлося око, я практично нічого не бачив, тільки силуети. Зі мною йшли двоє побратимів: один поранений в руку, інший з пошкодженим коліном. Ми йшли посадками та полями, вдень і вночі, мовчки, дотримуючись дистанції… Кілька кілометрів пройшли — пересиділи на якійсь позиції. І так весь шлях. Сказати, що це було складно — нічого не сказати», — ділиться Віталій. Однією з найскладніших перешкод виявилося волокно від ворожих дронів, яке «павутинням оплутало місцину» і різало руки навіть у рукавицях.
Після прибуття до точки евакуації пораненим надали допомогу та відправили до лікарень. Віталій каже, що після повернення до міста було дивне відчуття від шуму та великої кількості людей. Зараз його дуже підтримує родина, а зір потроху відновлюється, хоча в очах ще залишилися уламки.
Головна його мотивація жити і боротися — це його маленька донечка. «Хочу, щоб вона зростала щасливою. Щоб усі наші діти не бачили, не знали, що таке війна», — каже він з особливою ніжністю.
Як повідомляла АрміяInform, «Тихо прийшли — гучно пішли»: українські оператори БПЛА на Лиманському напрямку знищили двох ворожих пілотів просто біля їхнього бліндажа.
