Так військовослужбовець, який сам є фахівцем з радіоелектронної боротьби, на власному досвіді переконався, наскільки рятівною для бійців є його власна бойова робота. Про те, як РЕБ…
«Я воюю, щоб жодна падла не прийшла й не сказала, що мій будинок уже його...» — з такою мотивацією 31-річний Михайло на псевдо «Вовк» з Мукачівщини безперервно воює вже майже 10 років. Він має «чуйку», добре бачить вночі, пройшов строкову у «Караульних вовках», АТО, а тепер нищить окупантів у складі одного з найдосвідченіших гірсько-штурмових підрозділів.
Про довгий та насичений бойовий шлях «Вовка» розповіли на сторінці 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Михайло «Вовк» — справжній ветеран. Строкову службу проходив ще у 2012-му в спецпідрозділі, який називали «Караульні вовки». Позивний, каже, не лише через це: «У мене чуйка є, можу кілька діб не спати й добре бачу вночі, тому Вовк». Має й особисті рахунки з росіянами ще з часів заробітків у Воронежі, де їхню бригаду будівельників «кинули» на гроші та ледь не вбили. У 2015-му мобілізувався і рік та чотири місяці відслужив у районі проведення АТО.
Під час одного з боїв на Луганщині він врятував побратима: «Під час ворожого обстрілу з АГС я штовхнув товариша в укриття, а за секунду прилетів ВОГ. Він потім приїздив до мене додому в гості й дякував мамі, що врятував його».
Після демобілізації спробував себе в цивільному житті, навіть займався музикою — писав реп-композиції. Але «мирні професії не зайшли», і у 2017-му він підписав контракт із ЗСУ. Певний час служив у львівській бригаді, а потім перевівся до «рідної» 128 ОГШБр і з того часу безперервно тут, тепер — у гірсько-штурмовій роті.
«У мене багато спеціальностей — вмію поводитися з БМП, колись навіть на САУ працював… А тут найчастіше із СПГ та кулеметами — „покемоном“ (кулемет Калашникова), ДШК, Minimi… Найкращий, як на мене, „покемон“ — він не вередливий. Minimi теж дуже хороший і ефективний, але він більше боїться пилюки й бруду, тому за ним треба доглядати, як за дівчиною», — сміється «Вовк».
Повномасштабне вторгнення застало його під час короткої відпустки. Він, терміново відкликаний, у складі гірсько-штурмового батальйону вирушив на Запоріжжя. «Перші дні війни — найважчі для мене. Росіяни рухалися колонами до 300 одиниць різної техніки… І ми на своїх БМП перехоплювали їх, намагалися стримати… Бувало, нас брали в кільце, а ми проривалися з боєм. Тоді багато моїх товаришів загинуло…» — з болем згадує він.
Як бійцю штурмової роти, Михайлу неодноразово доводилося стикатися з ворогами віч-на-віч. «Найближче бачив росіянина за 10 метрів. І прошив його з кулемета, аж іскри полетіли. Це був „ахматівець“. Тоді троє їх намагалися нас оточити… Пам’ятаю їхні позивні, бо ми мали трофейні рації… Один говорив своєму товаришу: „Ну што — мнє єщьо два дня і домой — побухаєм“. Його позивний був „Паук“. Досі бухає в пеклі…» Скількох убив — не рахував.
Вдома на Михайла чекають батьки, дружина та дві прийомні доньки, які є його найбільшою мотивацією. «Дружина зараз працює за кордоном… А за дівчатами доглядає теща. Вони мені як рідні. Дружина і доньки з Одещини, але після війни ми переїдемо на Закарпаття й будемо жити в мене на Мукачівщині…» — ділиться планами «Вовк».
Як повідомляла АрміяInform, на Запорізькому напрямку ситуація залишається без змін. Постійні штурми, інтенсивність яких іноді зменшується, а іноді зростає. Однак активність ворога ніколи не падає до нуля.
