Йдеться про електроніку, яка є «мозком» сучасної зброї. Саме вона забезпечує точність наведення, стабільність польоту, обробку сигналів і передачу даних. Без цього…
У ХІХ — на початку ХХ століття європейські імперії та США активно нав’язували азійським країнам нерівноправні договори, такі як цесія (уступка) портів, визнання екстериторіальності для іноземних резидентів, а також оренда території.
Система цих договорів мала на меті підпорядкувати країни Сходу західній економіці.
Історично першим «нерівноправним договором» вважається Нанкінський договір, підписаний між Британією та династією Цін у 1842 році після Опіумних війн. У 1851 році китайці підписали перший подібний Кульджинський договір і з російською імперією.
Нерівноправні договори змушена була укладати і Японія, відкриваючи свої порти для торгівлі. Так, 19 серпня 1858 року підписано Едоський договір між Японією і росією. Торгівля між росіянами і японцями повинна була проводитись вільно, без втручання влади обох держав. Врегулювання конфліктів між підданими сторін покладалося на російських консулів спільно з представниками місцевої влади; винні карались за законами своєї країни. російським підданим дозволялось жити в окремих портах, орендувати землю, купувати, орендувати чи будувати на цих землях будівлі. На заміну йому 8 червня 1895 року був підписаний Санкт-Петербурзький договір, що ліквідував російські поселення на території Японії, але надавав росіянам «режим найбільшого сприяння» у відношенні торгівлі та мореплавання.
Незадовго до цього Японія змушена була під тиском росії, Німеччини та Франції відмовитися від острова Тайвань та Ляодунського півострова, захоплених за результатами першої Китайсько-японської війни.
Росії потрібен був вільний від льоду порт для експансії на Далекий Схід, тож вона тиснула на Японію, щоб розширити свої інтереси в Маньчжурії. З травня до грудня 1895 року, згідно з досягнутими домовленостями, японські війська були виведені з Ляодунського півострова в обмін на додаткову контрибуцію від Китаю.
На превеликий подив і обурення Японії, росія майже одразу після цього почала окуповувати Ляодунський півострів і звозити озброєння в Порт-Артур. Реалізуючи свої амбіції на Далекому Сході, росіяни дали хабарі в розмірі 500 000 рублів китайському прем’єр-міністру Лі Хунчжану та 250 000 рублів віцепрем’єру Чжан Іньхуаню, що дозволило в 1896 році укласти таємну антияпонську угоду з Китаєм, а згодом розширити сферу свого впливу на північ від Великої стіни та на Маньчжурію.
Уряд Японії вважав, що через це російське втручання його позбавили заслужених військових трофеїв. Це приниження призвело до нарощування важкої промисловості та посилення збройних сил, особливо флоту. Країна готувалася до війни, але не припиняла спроб знайти мирне рішення.
13 січня 1904 року Японія через свого посла запропонувала росії формулу мирного договору, за яким Маньчжурія залишалася б поза зоною інтересів Японії, а Корея — поза зоною інтересів росії. Проте, росіяни, вважаючи, що конфлікт з Японією буде для них лише «маленькою побєдоносною війною», ігнорували будь-які спроби японців порозумітися. Тож Японія змушена була розірвати дипломатичні відносини з росією та оголосити їй війну.
У Імператорському рескрипті про оголошення війни від 10 лютого 1904 року сказано:
«Мирний розвиток цивілізації та поглиблення дружби з іншими народами були основою наших дипломатичних відносин з самого початку, і я сподівався, що це аж ніяк не буде порушено. Я також бачив, що наші чиновники здатні виконувати мою волю, і з роками наші стосунки з іншими країнами ставали дедалі дружнішими. На жаль, я не можу цього сказати про зв’язки з росією…
Росія, попри чітку угоду з Китаєм та неодноразові заяви іншим державам, продовжує окупацію Маньчжурії, ще більше зміцнюючи свої позиції, поки зрештою не анексує її. Якби Маньчжурія потрапила під володіння росії, не було б жодних підстав підтримувати збереження Кореї, і мир на Далекому Сході не мав би жодної користі. Тому я скористався цією нагодою, щоб запропонувати компроміс для вирішення поточної ситуації та збереження миру в довгостроковій перспективі. Ми часто ведемо переговори вже понад пів року. Однак росія не зустріла нас бажанням знайти компроміс. Роками вони просто ігнорували вирішення ситуації, відкрито виступали за мир, а таємно нарощували свій військовий потенціал на суші та на морі, намагаючись змусити нас підкоритися. Немає жодних підстав визнавати, що росія була і є миролюбною країною»…
Аналогії війн: російсько-японська vs російсько-українська
У підсумку японці таки поставили росіян на місце. Росія була змушена поступитися Японії південною частиною острова Сахалін, своїми орендними правами на Ляодунський півострів і Південно-Маньчжурською залізницею, що з’єднувала Порт-Артур зі Східно-Китайською залізницею. Росія також визнала Корею японською зоною впливу.
При цьому японці були незадоволені мирним договором: країна-переможець отримала менше територій, ніж очікувалося, і, що головне, не одержувала жодних грошових контрибуцій. Однак, саме ганебний результат російсько-японської війни підірвав авторитет монархії всередині росії та послабив її авторитет на міжнародній арені. Це, зрештою, призвело до краху імперії в 1917 році.
