На даний момент сержантський корпус Збройних Сил України, в який входить понад 250 тисяч сержантів і старшин різних родів і…
Герой України майор Микола Чобану долучився до лав Збройних Сил десятиліття тому — за призовом під час мобілізації на початку російської збройної агресії проти України.
Про життя, вже 10 років нерозривно пов’язане з військом та артилерією, а також про бойові завдання офіцер розповів кореспонденту АрміяInform.
Від солдата до майора — за 10 років війни
— У Збройних Силах я з 2015 року. Був призваний за законом про часткову мобілізацію під час АТО, проходив службу в 56-й окремій мотопіхотній бригаді, — згадує він.
За час служби військовий пройшов поважний шлях від солдата до майора, глибоко опанувавши фах артилериста та здобувши глибоку повагу серед побратимів.
— Я прийшов і починав солдатом, був водієм-заправником зі взводу забезпечення артилерійського дивізіону. Тепер уже маю звання майора, — розповідає офіцер.
Вибір життєвого шляху та військової кар’єри зробив після першого року служби за мобілізацією та піврічної перерви, під час якої вирішив укласти контракт.
— Після року служби була шестимісячна перерва, а потім підписав контракт і продовжив службу у 40-й окремій артилерійській бригаді імені Великого князя Вітовта, — пояснює артилерист.
Головне відчуття початку «широкомасштабки» — відповідальність
Широкомасштабне вторгнення військовий разом зі своїм підрозділом зустрів на Харківщині, ставши на оборону обласного центру від перших годин великої війни.
— Все почалося з Чугуєва, де ми тимчасово перебували. Потім упродовж перших п’яти днів виконували завдання з оборони Харкова, після чого підрозділ перекинули на Ізюмський напрямок, — каже Микола Чобану.
Найвиразнішим спогадом початку «широкомасштабки» військовий називає відчуття великої відповідальності за підрозділ та виконання бойового завдання.
— Тоді я був старшим сержантом і виконував обов’язки командира 8-ї артилерійської батареї 40-ї окремої артилерійської бригади.
То був мій перший досвід ведення бойових дій, в якому я ніс відповідальність за збереження особового складу та виконання завдань зі знищення ворога, — розповідає артилерист.
Бойові дії починав у районі харківської «окружної»
Так вийшло, що від початку широкомасштабного вторгнення вся бойова робота військового була пов’язана з Харковом та Харківською областю.
— У перші дні широкомасштабного вторгнення наші позиції були в районі населеного пункту Рогань, а точніше між Роганню і Докучаєвським. Там ми потрапили в напівоточення, з якого успішно вийшли, — пригадує військовий.
Надалі артилеристи зайняли вогневі позиції в районі харківської об’їзної дороги неподалік тютюнової фабрики «Філіп Морріс».
Інтенсивність бойової роботи була надзвичайно високою, «відпрацьовувати» по ворогу допомагало своєчасне виявлення окупантів засобами розвідки.
— Навіть у перші дні війни у нас були гарні спроможності ведення повітряної розвідки, що суттєво підвищило нашу ефективність. Щоправда, так само і противник мав такі спроможності, тому потрібно було відходити від старих методичок і проявляти винахідливість, імпровізувати, — розповідає Микола Чобану.
«Відмінність бойових дій дуже суттєва»
Артилерист зауважує надзвичайно масштабні й інтенсивні зміни у веденні бойових дій як від початку російської агресії за часів АТО, так і за понад три роки після лютого 2022 року.
— Під час АТО ні в нас, ані в противника не було спроможності ведення повітряної розвідки. Артилерійська розвідка працювала за стандартною процедурою артилерійської звукової розвідки, тоді як радіолокаційні станції не були такі розвинуті, як зраз, — згадує офіцер.
Діяти за часів АТО / ООС артилеристам доводилось переважно традиційними методами, однак уже тоді почали адаптуватися та вдаватися до інновацій.
За останні ж три роки ведення бойових дій змінюється дуже суттєво і з надзвичайною швидкістю, яка вимірюється вже навіть не місяцями, а тижнями, днями і навіть годинами.
— Можна сказати, що динаміка війни й способи ведення війни змінюються не тижнями, а годинами. Тому що як ми, так і противник не стоїмо на місці, а розвиваємося. Високоточні боєприпаси, нові методи ведення розвідки за противником, ураження противника за допомогою ударних БПЛА — все це зміни сучасної війни, — пояснює військовий.
«Було більше можливостей працювати „внаглу“»
— На початку війни було більше можливостей працювати «внаглу». Наприклад, ми могли залетіти в темну пору доби на передній край наших військ і завдати вогневого ураження в глибокий тил ворога, — згадує Микола Чобану перші тижні великої війни.
Зараз же діяти так практично неможливо, адже противник також багато чому навчився і так само намагається діяти не за старими радянськими методичками, а з урахуванням новацій сучасної війни.
— На початку вели війну так, як пише книжка за часів Радянського Союзу — фронт батареї, 50‒70 метрів між гарматами, машини 200 метрів від гармати. А зараз розосереджуємо гармати, закопуємося, маскуємося, — пояснює артилерист.
Уникнути виявлення й ураження з боку ворога тепер можна лише вдаючись до спорудження добре обладнаних укриттів та ретельного маскування.
— Це наслідок того, що противник також розвивається в засобах ведення повітряної розвідки та ударних БПЛА, — пояснює військовий.
Були випадки, коли артилеристи стояли перед піхотою
На початку ж широкомасштабного вторгнення неодноразово доводилося ризикувати для того, щоб зупинити просування ворога. Тоді артилеристи навіть виїжджали за позиції піхоти для того, щоб утримати ворога на відстані та дати піхотинцям змогу окопатися.
— Коли ми стримували наступ противника з боку Ізюма на Слов’янськ і Барвінкове, то заїжджали своєю батареєю аж за позиції наших військ для того, щоб піхота встигала окопуватись і виконати завдання знищення колон противника, — згадує офіцер.
— Потім, звісно ж, вони нас виявляли, і доводилось відходити. Але коли треба було ризикувати, а ризик був необхідний і виправданий, то мої хлопці не зупинялися і виконували найнебезпечніші завдання, — продовжує він.
А під час знаменитої Слобожанської наступальної операції у вересні-жовтні 2022 року підрозділ під командуванням Миколи Чобану діяв у районі Чугуєва поблизу населеного пункту Шевченко.
— Ми чекали, коли почнеться наступ у районі Балаклії, і з того моменту, коли Сили оборони прорвали оборону противника, почали просуватися і забезпечувати вогневу підтримку, — розповідає офіцер.
На артилеристах — 50% знищення ворога
Попри значний прогрес ударних БПЛА, дронів зі скидами та FPV-камікадзе, артилерія, переконаний Микола Чабану, не втратила свого значення. Адже замінити її іншими засобами вогневого ураження все ще неможливо.
— Є два чинники: РЕБ противника і вогнева потужність артилерії. Ефективність радіокерованих дронів значно падає через засоби РЕБ ворога, та й потужність їхніх зарядів менша, — пояснює офіцер.
З огляду на це замінити артилерію дронами, принаймні у найближчий перспективі, неможливо.
— 50% ефективності зі знищення ворога все одно лежить на артилеристах. Артилеристи як приносили «вагомі аргументи» противнику, так і надалі продовжують це робити. Піт артилеристів береже кров піхоти. Піхота — це наші брати, вони можуть завжди покластися на артилеристів, — запевняє Микола Чабану.
Насипали в міномет піску — і міна розірвалась прямо у стволі: лайфсторі піхотинця «Цербера»
Говорячи про високу державну нагороду — звання Героя України — офіцер скромно зазначає, що сприймає її як колективну заслугу всіх бійців, якими командував.
— Я вважаю це навіть не так своєю власною заслугою, як заслугою всього особового складу. Найвища ж нагорода — це збереження життя бійців та виконання поставлених завдань.
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform та на сторінку в інстаграмі.
