Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
«Треба просто виконати завдання — не дати їм влізти», — без пафосу, але з кам’яною впевненістю каже боєць з позивним «Гараж». Він із тих, хто тримає лінію там, де інші не витримують. Пройшов дуже гарячі бої під так званим Залізним мостом на Херсонщині, звідки й досі пам’ятає, як вибухали гранати під ногами. А сьогодні мріє про те, як після Перемоги осідлає мотоцикл ендуро і проїдеться в бік Сарича.
Про свій шлях на війні він розповів у відео на сторінці 152-ї окремої єгерської бригади.
До армії «Гараж» прийшов усвідомлено. За плечима — строкова служба, різні роботи, звичка працювати руками:
«Універсальні руки. Я можу робити багато чого. Якщо є бажання — можеш опанувати будь-яку спеціальність».
Та справжнє випробування чекало попереду — бойові дії під Залізним мостом. Цей міст, став точкою прориву — «логічною діркою» в обороні, яку потрібно було тримати за будь-яку ціну.
«Це була дірка. І п***ам (окупантам), вибач. Хоча ні — не вибачаюсь. Дуже хотілося її закрити».
Противник намагався прорватися технікою — БМП заходили до позицій, але українські бійці зустрічали їх вогнем. А коли наступ стишався, наш танк проривався вперед, відштовхував ворожу техніку — щоби відкрити шлях для підвезення БК, провізії, підсилення.
У тому пеклі «Гараж» побував на краю смерті.
«Під ногами вибухали гранати. Я ще й старі боєприпаси знаходив… Один осколок досі зі мною, застряг у спорядженні».
Попри поранення, він тримав позицію до останнього — більш ніж місяць. Згадує, як побратими витягли його з-під обстрілу після «прильоту».
«Кричали, лаялися, але несли» — наші бійці дві години під вогнем виносили пораненого з поля бою
Позицію вдалося втримати. Сам боєць каже: найстрашніше — поки їдеш на фронт. Але коли вже на місці — дієш інстинктивно, на емоціях.
«Ти забуваєш про страх, про все. Твоє завдання — не дати цим п****ам влізти».
Сьогодні він мріє не про нагороди, не про статус, а про дорогу: «Хочу сісти на ендуро і поїхати в бік Саріка. Побачити. І розказати, як воно було».
Його надія — проста і сильна: вижити. І побачити, як здійснюються мрії побратимів. І — дяка всім, з ким ішов пліч-о-пліч:
«Дякую всім хлопцям, з якими починав. Їхнім батькам. Їхнім рідним. Слава Україні!»
Як повідомляла АрміяInform, на Краматорському напрямку спостерігається активність противника із застосуванням техніки.
