Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
«Іти було дуже важко, тоді дощ ішов, грязюка... Звісно, важко — один на одного кричали, лаялися, бо справді нестерпно», — згадує головний сержант взводу одного з механізованих підрозділів евакуацію пораненого побратима, якому відірвало ногу після підриву на ворожій міні.
Про цей випадок самопожертви та справжнього бойового братерства розповіли на сторінці 54-ї окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
Як розповів головний сержант взводу 3-го механізованого батальйону, все почалося з повідомлення командира: «Побратим виходив і наступив на невідомий предмет, які розкидували дистанційно — мінували нашу стежку, якою ми зазвичай ходимо. Коли побратиму відірвало ногу, ми швидко зібралися, вдягли антидронові плащі, взяли медика — і вирушили туди». Шлях довжиною три кілометри в один бік пролягав вздовж посадок, ускладнений дощем і суцільною грязюкою.
«Йшли дуже довго, бо, як завжди, літали „пташки“ [ворожі дрони], накривали артобстрілами», — продовжує сержант. Діставшись до пораненого, медик одразу надав йому першу допомогу. «Побачили, що в побратима немає ноги… поклали його на ноші — і з Божою поміччю почали тягнути».
Евакуація тривала близько двох годин. Це був неймовірно складний шлях крізь трикілометрову смугу багна, під постійною загрозою нових ударів. «Ми постійно зупинялися — лікар перевіряв стан пораненого, усе контролював. І отак потихеньку, перебіжками назад, бо дрони над нами — дуже важко», — згадує військовий.
Він наголошує: нині найбільшу небезпеку під час евакуації становлять не куля чи міна, а саме дрони-камікадзе. Ворог цілеспрямовано «полює» на евакуаційні групи.
Однак, попри надлюдські зусилля, обстріли й постійну загрозу, побратими дотягли пораненого до точки евакуації та передали його водіям, які доправили військового до медиків.
Як повідомляла АрміяInform, його друга вбила російська ракета, коли тому було лише 17. Після цього 18-річний Микита зрозумів, що «залишатись осторонь просто не міг». Він свідомо обрав шлях захисника, скориставшись можливостями державної програми «Контракт 18-24», і сьогодні служить у лавах одного з найстійкіших підрозділів ЗСУ. Його історія — це не про гроші, а про шлях до справедливості, сили та вдячності своїй країні.
