За оцінками Reuters, удари вже скоротили її переробні потужності приблизно на 30%. У ніч проти 13 листопада російський Волгоград знову…
Здавна для росії не було нічого святого.
Про це яскраво свідчить, зокрема, ставлення до Конкордатів — угод між російським урядом і Папським Престолом, які мали гарантувати права католиків на території імперії.
Під час поділів Польщі росія анексувала значні території з переважно католицьким населенням. Після утворення Царства Польського (за результатами Віденського конгресу 1814–1815 рр.) та визнанням на його території католицизму державною релігією виникла потреба у визначенні правового статусу Римо-католицької церкви.
Оскільки росія спершу була зацікавлена у своєму статусі однієї з «провідних європейських країн», то погодилася на угоду з Папською державою. Відносини між папським престолом і російським урядом регулювали були папи Пія VII «Про заснування Варшавської митрополії» (4 березня 1817 р.) та «Про розмежування єпархій» (30 червня 1818 р.), які й становлять власне Конкордат 1818 року.
Окрім церковно-адміністративного поділу, за папським престолом були закріплені питання постачання єпископів та підготовки католицького духовенства. Відкрито католицький богословський факультет у Варшавському університеті, викладання на якому велося виключно духовними особами. Бреве папи римського під час публікації не підлягали цензурі, а духовенство Царства Польського отримало можливість регулярних контактів із главою церкви.
Проте недовго ці домовленості виконувалися. Уже в 1819 році імператор Олександр I почав порушувати положення конституції Царства Польського, ухваленої 1815 року. Скасував свободу друку і ввів превентивну цензуру, у 1821 році була призупинена свобода зібрань. Як наслідок поступового обмеження прав і свобод, 1830 року спалахнуло повстання поляків і литвинів проти російської імперії. На жаль, виступ цей було жорстоко придушено.
Каральні заходи росіян серйозно порушували закріплені угодою права Католицької церкви: вона втратила автономію, вплив римської курії було обмежено. У відповідь папа Григорій XVI в 1832 році публічно звинуватив російський уряд у репресіях проти католиків, підтримав духовних осіб, які вчинили непокору владі, а пізніше відмовився затвердити більшість новопризначених російською владою єпископів та інших священнослужителів. Це означало припинення дії Конкордату 1818 року.
Відтоді в російській імперії католики як західного, так і східного обрядів зазнавали дискримінації та переслідувань: проводилася русифікація, а також намагання відокремити священників та вірян від їхньої Церкви. Одним із наслідків цієї політики стала фактична ліквідація греко-католицької церкви на території імперії в 1839 році.
Щоб хоч якось урятувати паству, новий папа Пій IX (1846–1878) уповноважив кардинала Луїджі Ламбрускіні розпочати переговори з російським царем Миколою I з метою встановлення кращих відносин та збільшення свободи дій. Було підготовлено нову дипломатичну угоду, але традиційну назву «конкордат» для неї росія відхилила.
Договір, підписаний 1847 року, містив 37 статей. Він упорядковував територіально-адміністративний поділ латинських єпархій в імперії. До вже наявних дієцезів: Могилевського, Віленського, Самогітського, Мінського, Луцько-Житомирського і Кам’янець-Подільського — приєднувався один новий — Херсонський, перетворений пізніше на Тираспольський із центром де-факто аж у Саратові. Польські єпархії продовжували існувати без змін. У російській імперії засновувалися нові семінарії, а її уряд зобов’язувався фінансувати діяльність Церкви, сплачуючи суму 104 480 рублів щорічно. Єпископи повинні були призначатися за взаємною згодою росії та папства.
Між 1847 і 1866 роками Святий Престол кілька разів скаржився на втручання царського уряду в семінарську освіту та церковні справи. Зрештою, у 1866 році образа, завдана Папі Римському послом росії при Святому Престолі, призвела до розриву дипломатичних відносин між Ватиканом і Санкт-Петербургом та припинення дії угоди 1847 року. Це спровокувало нову хвилю репресій та утисків духовенства і вірян в імперії. Серед інших наслідків цих подій була анексія Холмської греко-католицької єпархії російською православною церквою. У висліді того «воссоєдінєнія» 74 священники та 600 вірян депортовано до Сибіру, а 60 представників духовенства — до Галичини. Також кільканадцять вірян було вбито.
Отака вона християнська любов по-московськи…
