Спочатку танкісти бригади двома влучними пострілами з баштової гармати Т-64 знищили ворожу «мотолигу», а потім бронетранспортер зі знаменитим античним іменем «Буцефал» ліквідував залишки…
Його життєве кредо — ніколи не здаватися. Саме ця впертість, доведена до межі людських можливостей, урятувала піхотинцю з позивним «Косий» життя. Поранений, із розірваним ахіллом, він залишився сам на сам у підвалі — і вбив двох російських окупантів з автомата, який ті необачно залишили поруч.
Історію неймовірного бою оприлюднили на сторінці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Все сталося в селі Урожайне на Донеччині. Сергій «Косий» уже два роки тримає стрій у лавах ЗСУ. Того дня зранку він разом із побратимами відбив атаку трьох ворожих піхотинців.
«Після цього цілий день закидували позиції бомбами, труїли газами. А під вечір двоє ворогів прорвалися до нас, закидали укриття гранатами. Мені тоді відірвало ахіллове сухожилля», — згадує Сергій.
Поранений і самотній, він залишився в підвалі. Саме туди зайшли двоє окупантів. Те, що сталося далі, Сергій називає везінням. Але насправді це було більше, ніж удача.
«Чисто випадково пощастило. Вони зайшли без гранат. Кинули автомати, стали барикадувати двері — і повернулися до мене спинами», — розповідає боєць.
Немов підписавши собі вирок, ворог «поклав йому в руку» автомат. Цієї миті вистачило, аби Сергій зібрав сили й відкрив вогонь.
«Поки вони барикадувалися — я їм „у спину насипав“. Усе було як автоматично. Виходить, вони мені самі дали зброю. Або вони мене, або я їх», — згадує він. Затвор пересмикнув — магазин повний. Сергій вистріляв два ріжки, поклавши обох.
Добу під вогнем — з розірваною ногою
Після бою він вибрався з укриття і зміг вийти на зв’язок. Та на евакуацію довелося чекати майже добу — лежачи у зруйнованому будинку за 20 метрів від епіцентру бою.
«Вони ще лізли туди — двоє чи троє. Хотіли захопити погріб, але наші артилерія й дрони не дали їм шансу», — каже боєць.
Коли він вибирався з підвалу, чув крики поранених росіян, яких, імовірно, свої ж добивали гранатами — щоб не лишати свідків.
Наступного дня, коли погода ускладнила обстріли, Сергія вдалося евакуювати. Він з вдячністю згадує дронарів, артилеристів і мінометників, які допомогли вижити.
«Головна нагорода — залишитися живим»
За цей бій та свою зразкову службу «Косий» отримав Хрест Бойових Заслуг, також воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Він згадує поїздку до Києва на церемонію нагородження. Проте найціннішою відзнакою вважає зовсім інше:
«Найважливіша медаль — залишитися живим. Побратимам я завжди кажу: не здаватися. Битися до останнього — це єдина можливість перемогти».
Як повідомляла АрміяInform, його друга вбила російська ракета, коли тому було лише 17. Після цього 18-річний Микита зрозумів, що «залишатись осторонь просто не міг». Він свідомо обрав шлях захисника, скориставшись можливостями державної програми «Контракт 18-24», і сьогодні служить у лавах одного з найстійкіших підрозділів ЗСУ.
