Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Вона мріяла про власний кабінет у київському салоні краси, вивчала косметологію й будувала плани професійного розвитку. Але після 24 лютого 2022 року Ліна залишила столичне життя та бізнес — і пішла у військкомат. З першого разу стати до лав ЗСУ не вдалося, однак це не зупинило її. Сьогодні вона — медсестра стабілізаційного пункту однієї з найславетніших бригад десанту.
Про бойовий шлях цієї дівчини розповіли на сторінці 25-ї окремої повітрянодесантної Січеславської бригади ДШВ ЗСУ.
До повномасштабного вторгнення Ліна жила в Києві, працювала в салоні краси та мала власний косметологічний кабінет. Прагнула розвиватися, тож вступила до медичного коледжу — і встигла завершити лише перший семестр.
«24 лютого я одразу пішла у військкомат. Була готова до будь-якої бойової посади. Але мене не взяли», — згадує вона.
Рішення не змінювалося: спершу Ліна завершила навчання, а потім вдруге пішла до військкомату — вже з подругою Настею, якій на той момент було лише 18 років. Для неї мама писала письмову згоду. Цього разу Ліна підписала контракт.
«З бригадою вагань не було — тут служать мої друзі. Про 25-ту Січеславську я давно знала», — розповідає вона.
Навчання виявилося справжнім випробуванням. Ліна проходила підготовку на загальних підставах — бронежилет, каска, зброя, наплічник із пляшками води та піску як обтяження.
«У наплічнику було по дві пляшки води й піску, а потім — по три. Жодних послаблень. Я кілька разів казала: „Я медик, мені не треба так“, а у відповідь завжди чула: „Ти штурмовик“», — каже вона.
Дівчина швидко опанувала армійський побут, навчилася розпалювати піч, користуватися генератором, діставати воду з колодязя. Вона впевнена: «Бувають ситуації, коли характер важливіший за фізичну силу».
Нині Ліна служить медсестрою на стабілізаційному пункті. Асистує лікарям під час надання допомоги пораненим.
«Єдине, чого боялася на початку, — це ступору. Що не зреагую, коли треба. Але команда в нас сильна — завжди підкажуть, допоможуть», — ділиться вона.
Попереду — нове навчання і, можливо, нова спеціальність. Але своє майбутнє Ліна вже точно пов’язує з армією.
У 25-й бригаді наголошують: «Кожна жінка, яка нині служить у Збройних Силах України, — прийшла добровільно. Бо така вона, українська жінка: сильна, вільна, здатна захищати».
Як повідомляла АрміяInform, вона 15 років працювала медичною сестрою у спокійній районній лікарні на Рівненщині. А потім, коли підріс син, свідомо обрала шлях воїна і вже майже п’ять років служить начальником медичного пункту стрілецького батальйону в одній з найвідоміших гірсько-штурмових бригад. Таміла на позивний «Мать» щодня рятує життя українських захисників на найгарячіших ділянках фронту, а її головною мотивацією є просте материнське бажання: щоб її 15-річний син ніколи не побачив жахіть війни.
