Невелика група офіцерів й аналітиків поставила під сумнів домінуючу доктрину важких літаків і довела, що майбутнє повітряних боїв — за маневреними, швидкими та порівняно недорогими машинами….
Вони називають себе «ангелами неба» — без пафосу, але з вірою у свою справу. Щодня і щоночі ці люди тримають небо над мирними містами України, перетворюючи ворожі ракети, літаки й гелікоптери на уламки. Це історія Сергія та Олександра — бійців бойової обслуги зенітно-ракетного комплексу С-300В1, які поділилися думками про відповідальність, емоції й силу, що тримає їх на передовій повітряної війни.
Історію бійців розповіли в Повітряному командуванні «Центр».
Головний сержант Сергій та механік-водій Олександр — це частина злагодженого екіпажу, який «оживляє» потужну протиповітряну систему С-300В1. Це складна, багатотонна машина з броньованим серцем, здатна збивати балістичні ракети, літаки, гелікоптери. Але сама по собі вона — лише метал. Душу цій техніці дають люди.
Сергій — ветеран, який розпочав службу ще у 2000 році. Після кількох років у цивільному житті повернувся до армії в перші дні повномасштабного вторгнення. Олександр — механік-водій гусеничної платформи на базі танка Т-80, що забезпечує мобільність усього комплексу. «Ми повинні бути завжди готовими виїхати, зайняти позицію, спрацювати точно й швидко. Тут немає права на помилку», — пояснює він.
Зенітники не приховують: їхня техніка — ціль номер один для ворога. Але це не лякає, а лише додає зосередженості. Бо кожна знищена ціль — це врятовані життя.
«Коли влучаєш у ракету — це вибух емоцій. Це як на стадіоні, коли твоя команда забиває гол у фіналі», — ділиться Сергій. А коли мішенню стає ворожий літак — емоції ще сильніші. «Коли ти „гасаєш“ Су-25 чи гелікоптер — це не просто результат, це моральна перемога. Ти знаєш: ця пташка більше не вбиватиме наших людей».
Він говорить про те, що мотивує: «Кожна збита ціль — це десятки, а то й сотні врятованих життів. Це наші діти, наші міста, наші побратими. І це — найсильніший стимул».
Ця праця — не про спокій. Вона — про безсонні ночі, холод у кабінах, постійне напруження. Але вона — про гідність і силу.
«Робота нелегка, але вона дає відчуття справжньої справедливості. Ми не просто сидимо в укриттях — ми не даємо ворогу дістатися наших домівок», — каже Сергій.
Він закликає долучатися до протиповітряної оборони всіх, хто має мотивацію та бажання захищати країну: «Ми — ангели неба. Ми прикриваємо землю з повітря. І кожен охочий може стати частиною цієї місії».
Екіпаж С-300В1 — це командна робота, відповідальність, технічна майстерність і залізна витримка. Але понад усе — це людська відданість і готовність захищати кожен клаптик українського неба.
Вони не виголошують гучних промов. Вони просто натискають кнопку в потрібний момент — і одна ворожа ціль зникає з радарів, а разом із нею зникає загроза для сотень людей.
Як повідомляла АрміяInform, коли російські окупанти, що захопили сусідній бліндаж лише за 25 метрів від українських позицій, на пропозицію здатися самовпевнено відповіли «Русскіє нє сдаются, ідітє дамой…», український сержант-протитанкіст знайшов для них несподіваний, але надзвичайно дієвий «аргумент». Дві модифіковані протитанкові міни, закинуті ним під вхід до ворожого укриття, миттєво знищили його разом з усіма загарбниками всередині, хоча сам герой отримав контузію та опіки від потужного вибуху. Це історія 37-річного Дмитра на псевдо «Злий».
