19 липня цього року 147-ма окрема артилерійська бригада, яка входить до 7-го корпусу швидкого реагування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України,…
Бажання «стати нормальним мужиком», компенсувавши відсутність строкової служби в армії, та алкогольний запій привели 38-річного росіянина з Єкатеринбурга Андрія Панкова до підписання контракту з армією рф. Проте замість «школи мужності» він отримав лише мінімальне навчання, два дні на передовій під Часовим Яром та український полон. Його розповідь — це відверте свідчення про вплив пропаганди, зруйновані ілюзії та реалії війни.
Про це полонений розповів під час допиту, запис якого з дотриманням норм Женевської конвенції оприлюднила 24-та окрема механізована бригада імені короля Данила.
Доленосне рішення він прийняв спонтанно. Маючи проблеми з алкоголем, під час чергового запою наприкінці 2024 року він приїхав до знайомих у військкоматі в москві та підписав контракт.
«Хотів бути… нормальним мужиком, бо в армії [строковій] не служив… думав, треба чомусь навчитися, стати впевненим у собі, стресостійким», — так він пояснює свою дивну мотивацію. Обіцяні грошові виплати також відіграли свою роль.
До відправки в Україну його світогляд формувався під впливом російської пропаганди. Він вірив, що тут воюють «бандерівці» та НАТО, що українці чинять звірства. «Нам казали, що українці вбивають, грабують, ґвалтують жінок, дітей просто вбивають, самі по своїх же людях стріляють», — переповідає він кремлівські наративи.
Зіткнувшись з реальністю, він ставить собі питання, відповіді на які не знаходить: «Навіщо [ця війна]? Тому що ми, по суті, братній народ… Мені здається, просто влада гроші робить з усіх боків». Він також визнає, що санкції сильно вдарили по життю в росії.
Навчання було мінімальним — близько трьох тижнів у Донецьку, після чого його, номінально вогнеметника, а фактично стрільця, відправили у складі мотострілецького батальйону під Часів Яр.
Перший же бойовий вихід став для нього останнім. «Відслужив два дні», — каже він. Його групу з двох осіб швидко виявили та заблокували українські військові: «Нас з усіх боків — спереду, ззаду — просто затиснули/оточили». Він здався в полон.
Ставлення українських військових у полоні, за словами Андрія, було гуманним, що різко контрастувало з пропагандистськими страшилками.
Він висловлює сумніви щодо можливості примирення: «Ваш народ… мабуть, не пробачить? Тобто, миру, напевно, якогось не буде?» Згадує, як ще до повномасштабного вторгнення, відпочиваючи в окупованому Криму, відчував ставлення місцевих до росіян як до загарбників.
Звертаючись до рідних, він просить чекати на нього. А матерям загиблих російських солдатів лише висловлює співчуття: «Матерям, [чиї сини] не повернуться… вже нічого сказати. Що, прийміть співчуття? Більше що їм сказати?»
Як повідомляла АрміяInform, від камери слідчого ізолятора, де він сидів за вбивство, до каналу під Часовим Яром, заваленого трупами російських солдатів — такий шлях пройшов окупант Сергій з Удмуртії, перш ніж потрапити в український полон. Його розповідь, задокументована бійцями 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, розкриває моторошні реалії російської окупаційної армії: вербування зеків через погрози, масове самокаліцтво для уникнення штурмів та злочинні накази командування.
