Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
З кольоровими «лентами» й у народній вишитій ноші, із дерев’яними гуцульськими топірцями та восьмикутною січовою зіркою — у такому колоритному образі постали провісники першої української військової формації модерної доби.
Заснування на початку ХХ століття Галичині українського спортивно-пожежно-руханкового товариства «Січ» заклало основу для створення Українських Січових Стрільців.
З нагоди 125-річчя від заснування найпершої «Січі» АрміяInform нагадує про значення товариства для формування зародку українського війська модерної доби — Легіону УСС.
Кінець ХІХ — ХХ століття позначені в Україні могутнім злетом національної свідомості, який вийшов за межі вузького кола освіченої міської інтелігенції та почав охоплювати широкі верстви українського міщанства та селянства.
На Східній Галичині важливим кроком в охопленні національно-патріотичним вихованням численної сільської молоді стало створення та поширення мережі організацій спортивно-пожежно-руханкового товариства «Січ».
Його творцем і натхненником зростання та стрімкого поширення мережі по всьому Заходу України, що перебувала під владою Австро-Угорщини став адвокат, громадсько-політичний і культурно-освітній діяч, поет і видавець Кирило Трильовський.
Першу таку «Січ» заснував д-р Кирило Трильовський 5 травня 1900 р. в селі Завале, пов[іт] Снятин, в Галичині. Першу «Січ» на Буковині заснували в 1903 р. в містечку Кіцмань Сильвестер Яричевський й Остап Попович. Тогочасний режим не переслідував «Січей». Вже само слово СІЧ електризувало народні маси, а ще й назви членів старшини «Січі»: кошовий, осавул, писар, обозний — пригадували славне Запоріжжя. (К. Ч-а. Товариства Січ і Українські Січові Стрільці // Альманах Українського Національного Союзу. Джерсі-Сіті, Нью-Йорк, 1978. С. 49).
Заснування товариства «Січ» не було для України абсолютною новацією — ще з 1894 року вже існувало українське тіловиховне та руханкове товариство «Сокіл», метою якого було поєднання спорту та патріотичного виховання.
Однак «Сокіл» охоплював майже виключно міську студентську молодь, тоді як село лишалось поза межами його охоплення. Помітивши зацікавленість українських селян у створенні подібної організації, Кирило Трильовський адаптував ідею під сільські реалії.
До спортивної складової засновник «Січі» додав практичну для села користь — протипожежну діяльність. Також, враховуючи рівень освіти сільської молоді, товариство закцентувало просвітницький складник — навчання читанню та письму.
На його думку, «Січи» повинні бути для українського народу тим, чи для инших славянських народів, прим[іром] для чехів або поляків, є «Соколи», то значить товариствами гімнастичними. Але що з самої гімнастики селянинові мало користи, то д-р Трильовський придумав для «Січей» ще й практичну задачу: задачу пожарної сторожі, яка має обороняти будинки од огню. Крім того, «Січі» сповняють ще й инші культурні задачі, як пропаганду тверезости (постановляючи, що члени товариства не вживатимуть алкоголю), ширення грамотности (постановляючи, що неграмотні члени «Січі» повинні в означенім часі навчитися читати). (Рада. Київ, Четвер, 30 квітня (13 травня) 1909 року. № 97. С. 1).
Сільська молодь охоче долучалась до привабливого колоритного товариства, завдяки чому мережа «Січей» стрімко розросталась. Спочатку «Січі» з’явились у Коломийському ті Городенківському повітах, а згодом охопили всю Галичину. Осередки організації з’явились у Буковині та на Закарпатті.
Про рівень охоплення та чисельність організації може свідчити той факт, що у травні 1910 року на святкування 10-ліття заснування «Січей» у Станіславові забралися 10 тисяч делегатів. На «Січове свято» прибули гості з інших слов’янських країв Австро-Угорщини — чехи, словенці, хорвати.
1912 року на так званий «Шевченківський Січовий здвиг» зібралися вже близько 12 тисяч «січовиків». А 1913 року, напередодні Першої світової війни, кількість «Січей» сягнули близько 900 окремих осередків, які сумарно налічували близько 80 тисяч учасників.
«Січі», нав’язуючи до національної історичної традиції, славної козацької Січі, були зрозумілі для душі народу, а головно молодшої генерації українського селянства. Вони вчили і виховували цю молодь ідейно і практично до боротьби за волю України, гартували її духа та приготовляли її до змагань, які незабаром мали прийти і в яких січова ідея і її носії мали відограти і відограли рішаючу ролю. (Антін Чернецький. На грані нової доби // Гей, там на горі «Січ» іде!.. Пропам’ятна книга «Січей». Едмонтон, 1965. С. 9).
«Січовики» проводили колективні вишколи і тренування, свята та спортивні змагання, концерти та театральні вистави, організовували просвітницькі гуртки та протипожежну сторожу. До окремих осередків у селах прибували спеціальні інструктори, які навчали спортивних вправ.
Члени та членкині «Січей» мали колоритне вбрання й атрибути, які дуже приваблювали селянську молодь. Прикметною особливістю було носіння народного вбрання та стрічок-«лент» малинового кольору, які вдягали через праве плече. На головному уборі «січовик» мусив мати припнуте восьмикутної металевою зіркою червоне перо.
Юнаки носили також дерев’яні гуцульські топірці, з якими вправно танцювали під час вистав і концертів. Залежно від ролі в товаристві «січовики» та «січовички» могли мати «ленти» інших кольорів. У кошового стрічка були синьо-жовтою, у осавула — синьою жовтим обрамленням по краях, у писаря — синьо-червоною, у скарбника — червоно-жовтою, в обозного — зелено-червоною.
Дуже притягали селян до «Січей» відзнаки тих товариств. Були це кольорові ленти, що їх носили через праве плече на лівий клуб. Лента звичайного члена «Січі» була темно червона (малинова), 10 центиметрів широка. Ленти членів старшини були так само широкі, тільки кошового і хорунжого мали 12 цент[иметрів] ширини. (Кирило Трильовський. З мого життя (Уривок зі спогадів) // Гей, там на горі «Січ» іде!.. Пропам’ятна книга «Січей». Едмонтон, 1965. С. 14).
18 березня 1913 року на основі «Січей» Кирилові Трильовському вдалося створити перше легальне військове товариство українців «Українські Січові Стрільці». Головою (кошовим) організації обрали Володимира Старосольського, а його заступником (осавулом) став Дмитро Катамай.
Після початку Першої світової війни «Січі» припинили своє існування, однак вислідом і продовженням їхньої діяльності став добровольчий стрілецький відрух українців, які створили Легіон Українських Січових Стрільців у складі австро-угорської армії.
110 років військовому товариству «Українські Січові Стрільці» — зародкові модерного українського війська
Січові Стрільці відіграли надзвичайно важливу роль у подіях Української національної революції 1917‒1921 років і заклали основи української національної військової традиції, чимало елементів якої мають наслідування в сучасних Збройних Силах України.
