Дія цього механізму добігає кінця 20 вересня, тож скористатися ним ще можуть встигнути всі охочі. На цьому в спілкуванні з АрміяInform наголосив лейтенант 40-ї окремої артилерійської бригади…
У його очах — спокійна впевненість, а в руках — артилерійська точність. Позивний «Ф’юрі» звучить зухвало, але тут немає показного пафосу. Йому 25, і він — командир розрахунку Д-30, що нищить ворога на Покровському напрямку. За п’ять років у строю він пройшов шлях від строковика до артилерійського майстра. І тепер лють цього хлопця — точна, зосереджена, і влучає щоразу.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» імені полковника Петра Болбочана.
Ще у 2020-му його направили до артпідрозділу Нацгвардії. Тоді й почалася його дружба з гаубицями. «Ф’юрі» воював як номер обслуги, як навідник, а нині — командує розрахунком. Свою першу гучну «партію» він відіграв під час оборони Харкова, коли точним вогнем зупинив ворожі танки.
«Я — лютий, але не на своїх, а лише на росіян», — посміхається артилерист, згадуючи, як улюблений фільм Fury став натхненням для його позивного.
За його плечима — бої під Бахмутом, два ротаційні візити на Запорізький напрямок, слобожанський контрнаступ і оборона Харківщини. І всюди — постійна робота з гаубицею Д-30. Влучна, швидка, без емоцій — як вирок.
«Ми б’ємо по всьому: техніка, укріплення, піхота. Ворог намагається повзти малими групами — ми їх не підпускаємо до наших хлопців. Коли бачимо ціль — знищуємо», — розповідає «Ф’юрі».
Про свою зброю артилерист говорить із повагою: «Д-30 — як снайперка серед гармат. Але головне — це команда. Без неї не буде жодного влучного пострілу».
Його розрахунок сформувався торік під час Запорізького контрнаступу. Нині в команді є й колишній вебдизайнер, що став добровольцем. Усі — професіонали. Вони знають, що на них тримається не лише ділянка фронту — на них тримається надія.
«Ми потрібні нашій країні», — впевнено каже «Ф’юрі». Він воює не за славу, не за пости в соцмережах. Його мета — щоб ця війна завершилася саме в поколінні, якому її випало пройти. А далі — тиша, відпустка і життя без сирен.
Бо перш ніж мріяти про мир, треба влучно зарядити гармату.
Як повідомляла АрміяInform, куля, що залишилася в суглобі після попереднього поранення, не завадила йому вирушити на 15-кілометрову пішу розвідку в тил ворога. А коли його групу накрило шквальним вогнем артилерії, мінометів та гелікоптерів, а ракета впала за 4 метри і не вибухнула — він назвав це дивом. Це історія командира розвідувального взводу на позивний «Тайсон» — історія про витривалість, лідерство та неймовірну удачу на війні.
