Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Чотири роки рабства на цегельному заводі в Дагестані, примус до служби в армії росії, розстріли власних солдатів за непокору, штурми на милицях і спроба ліквідації своїм же дроном під час втечі — разючу історію свого порятунку через здачу в український полон розповів білорус Євген Каменьков.
Про це йдеться в інтерв’ю з військовополоненими, опублікованому в соціальному проєкті «Хочу жить», ініційованому Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими спільно з ГУР МО України.
Від трудового рабства до війни
25-річний Євген, сирота та ветеринар за фахом, приїхав із Білорусі до росії на заробітки. У москві його обманом завербували до Дагестану під виглядом роботи, після чого чотири роки він фактично перебував у рабстві на цегельному заводі.
«Там не вийдеш. Утікати — можуть зламати руки, ноги… Телефони та документи відбирали. Поліція ловила втікачів і повертала назад», — згадує він.
Лише з сьомої спроби Каменькову вдалося втекти, проте невдовзі його затримали на поліцейському посту. Без документів він опинився в спецприймальнику, де отримав вибір: або підписати контракт із міноборони рф, або сісти до в’язниці, звідки все одно відправляють на фронт. Він підписав контракт. Через три дні без підготовки його перекинули на Донеччину, під Мар’їнку.
«Обнуляли» своїх, страчували полонених
Розповідь Каменькова демонструє глибокий моральний занепад армії рф. За його словами, дезертирів або тих, хто відмовлявся йти в атаку, публічно розстрілювали:
«Команди по рації були чіткі: не пішов — тебе „обнуляють“. Повернувся — теж. Особисто бачив, як розстріляли вісьмох».
За словами білоруса, на власні очі він бачив і страту українського військовополоненого, який здався. Їм наказали брати в полон лише трьох — «решту знищити».
Особливе місце у його свідченнях займає цинізм командування: на штурми посилали навіть тяжкопоранених.
«Я бачив, як ішли в атаку на милицях. Навіть на візках…» — каже він. Із його підрозділу в 82 особи в живих залишилися лише дев’ятеро.
Спроба втікти та атака власного дрона
Прагнучи втекти, Євген розбив свій засіб зв’язку та рушив у бік українських позицій. Саме тоді, за його словами, російський FPV-дрон скинув на нього хімічний боєприпас — суміш запалювальної, термобаричної речовини та газу. Отримавши хімічний опік руки, він все ж дістався українського бліндажа.
Там йому надали медичну допомогу. Особливе враження на нього справила поведінка українських військових:
«Дякую хлопцям… реально спасибі їм величезне. Вони подарували мені другий шанс», — каже він.
«Я прошу пробачення»
Євген Каменьков публічно звернувся до українців із вибаченням за свою участь у війні та закликав росіян припинити безглузде кровопролиття. Повернення до Білорусі для нього наразі неможливе — за законом про найманство його можуть очікувати репресії, аж до розстрілу.
Його історія стала черговим доказом масштабного насильства, примусу та воєнних злочинів, які є звичними у військових структурах рф. Проєкт «Хочу жить» підкреслює: попри ризики, білоруси продовжують воювати в лавах армії-агресора, часто — всупереч своїй волі.
Як повідомляла АрміяInform, оператори 73-го морського центру Сил спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого спростовують заяви російського військового керівництва про «звільнення» Курської області рф від українських сил — і роблять це у найбільш переконливий спосіб: продовжуючи успішні бойові операції безпосередньо на території ворога.
