Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Одностайної позиції як про передачу крилатих ракет Taurus від ФРН Україні, так і їхнього ефективного застосування немає як у партнерів нашої держави, так і серед окремих зарубіжних та вітчизняних експертів.
Ці питання цікавили кореспондента АрміяInform під час розмови з експертом з питань авіаційного озброєння та новітніх технологій Богданом Долінце.
— Вірогідне постачання ракет Taurus Україні протягом останніх тижнів стало однією з топ — тем у медійному та експертному просторі як нашої держави, так і на міжнародних дискусійних майданчиках. Ворожі «голоси» на всю міць волають про таку перспективу, обізвавши найбільш ймовірного претендента на посаду канцлера ФРН Фрідріха Мерца нацистом. На вашу думку, в чому цікавість до цих засобів ураження для наших Збройних Сил?
— Якщо загалом говорити про засоби ураження типу крилатих ракет «Таурус», то мова йде переважно про ракети середньої дальності. Адже за загальними характеристиками, залежно від версій «Таурус», ці ракети залежно від модифікації можуть мати оперативну дальність у 500 км і більше.
Їхнє завдання — ураження високозахищених малорозмірних цілей. Таких, наприклад, як командні центри, бункери, склади з боєприпасами захищеного типу тощо.
А друге важливе завдання, залежно від типу бойової частини, яка використовується на цих боєприпасах, так це те, що вони можуть також слугувати як засіб доставки бойових частин касетного типу. Або для доставляння мікрохвильової зброї: для виведення з ладу командних центрів та інформаційної інфраструктури ворога.
Якщо говорити про можливість потенційного постачання до України, то, швидше за все, мова може йти саме про версію ракети варіанту CL, яка запускається з контейнера на морі або на суші.
Тобто це та версія ракети, яка не вимагає якогось додаткового носія — літака як платформи для запуску. Її старт можна здійснювати зі спеціально обладнаної вантажівки, яка доставить контейнер з ракетою, і далі здійснюється запуск. Сама версія такого боєприпасу, в принципі, зберігає всі бойові характеристики, дальність і точність базової ракети.
Другий потенційний варіант складніший, але він так само може нами розглядатися. Це ракета версії Taurus T, яка може запускатися шляхом її скидання з літаків військово-транспортної авіації. Наприклад, це C-130 Hercules або Airbus A400M. Україна має ряд військово-транспортних літальних апаратів, зокрема й власного виробництва, які можуть бути обладнані як пускова платформа для таких типів бойових засобів.
— Але говорячи саме про повітряні платформи, ми не можемо оминути теми бойових літаків. А от тут критики постачання нам «Биків», як буквально перекладається наймення цих ракет, закидають, що підрозділи Повітряних Сил ЗСУ не мають відповідних потенційних носіїв, з яких також можуть запускатися «Тауруси». Мовляв, у нас немає відповідної оснастки саме для цих крилатих ракет. Чи маєте ви аргументи у відповідь таким скептикам?
— Ну, якщо вести мову саме про бойові повітряні платформи, то сьогодні адаптованими для запуску є лише низка літаків. Тобто це Panavia Tornado, F-15K Slam Eagle, F/A-18 Hornet, Saab JAS 39 Gripen. Це лише чотири типи повітряних суден, які мають відповідне обладнання. При чому для Gripen розроблено спеціальну «полегшену» версію ракети.
І навіть по Eurofighter Typhoon не має підтверджень, що цей літак був адаптований і може бути сьогодні платформою. Хоча в планах виробників було його пристосування для можливості запуску відповідних ракет даного типу.
Тому, відштовхуючись від того авіапарку, який має Україна сьогодні, то підтвердження можливості запуску таких типів ракет з наявних у нас літаків поки не оприлюднена. Але у перспективі потенційним носієм таких ракет у разі відповідної їх адаптації може бути той самий «Міраж-2000», який є багатоцільовим літаком.
Приміром, у ЗМІ циркулювала інформація, що отримані Україною іноземні бойові повітряні платформи та деякі зразки літальних апаратів, успадковані з радянських часів, вдалося пристосувати для пусків практичних аналогів «Таурусів» — Storm Shadow/SCALP-EG. Тому виключати те, що ці платформи можна адаптувати й для «Таурусів», виключати абсолютно не можна: вони з однієї «родини» і конструктивно доволі схожі.
— Повертаючись до заяв пана Мерца. В одному зі своїх відносно недавніх виступів німецький політик визначив, на його думку, одну з провідних цілей «Биків» — Керченський міст. Наскільки дійсно під силу «Таурусам» зруйнувати цей протиправно зведений загарбниками шляхопровід?
— Якщо гіпотетично говорити про можливості ураження або знищення того мостового переходу, то в цілому маємо розуміти, що одне з основних завдань цієї ракети — це ураження малорозмірних, захищених цілей. Тобто можливість використання її бетонобійної, проникаючої частини.
Вона може завдавати достатньо серйозних пошкоджень інфраструктурі, в тому числі й в несучим мостовим конструкціям. В цілому, вона розроблялася як засіб для ураження і виведення з ладу злітно-посадкових смуг. Тобто, щоб зруйнувати міст повністю або серйозної пошкодити його конструкції, необхідно буде від 10 і більше боєголовок. За різними оцінками, можливо, навіть 15 або 20 ракет, щоб наслідки влучань пошкодили структурні компоненти мосту та вимагали фактично капітального ремонту, зокрема з відновленням мостових опор.
— Та повертаючись до політичної складової цієї програми військової підтримки України. Пан Мерц додатково заявив, що остаточне рішення щодо передачі Taurus буде ухвалено «лише за узгодженням з європейськими партнерами». Чи вдасться владі ФРН досягти консенсусу з цього приводу зі своїми союзниками і чи є підстави сумніватися в тому, що потенційний очільник німецького уряду змінить свою думку після того, як заступить на посаду в Берліні?
— Звісно, він, як політик, може мати своє власне бачення на розвиток ситуації, власну стратегію для дій. Але разом з цим, враховуючи, що Німеччина є демократичною країною, то ухвалення рішень, зокрема про передачу таких технологій і видів озброєння, вимагає значної кількості залучених сторін. Тобто це розгляд питаннях у відповідних міністерствах і участь у цьому парламенту.
Тому не виключено, що навіть попри позицію або бажання нинішнього кандидата, а в майбутньому — одного з потенційних очільників Німеччини, остаточні рішення можуть коригуватися. Зокрема, і обсяг пакета допомоги, і ті обмеження, які накладаються на постачання нам зброї. Ми ж пам’ятаємо, що деякі літаки, які Україна отримала від західних країн, саме європейські літаки, то на них були накладені обмеження щодо можливості застосування на території Росії. І у разі отримання цих ракет з накладеними обмеженнями, спроможності України по ефективному застосуванню цих видів зброї можуть бути так само серйозно обмежені.
Водночас необхідно не забувати, що самих ракет «Тaурус» було загалом виготовлено не так вже й багато. Німеччина, за різними оцінками, може мати від 600 до 1 тис. одиниць. І якщо говорити про передачу нам від 5 до 10 відсотків від загальної кількості того арсеналу, то мова йде не більш ніж про 50 або 100 ракет.
— А оця міжнародна складова в ухваленні такого рішення, якою вона може бути й хто, на вашу думку, може брати участь у цій дискусії?
— Ну, враховуючи, що даний вид озброєння — хоч це є фактично німецька розробка, але в кооперації з іншими країнами, насамперед Швецією, тобто ось один з основних учасників цього обговорення.
Але враховуючи, що проєкт розроблявся і озброєння виготовлялося на території Німеччини, то з точки зору міжнародного законодавства Німеччині не потребує додаткових погоджень або дозволів для передачі цієї зброї України.
Тут йдеться виключно про політичний компонент. Тобто це якраз загальна система ухвалення рішень на рівні безпекових органів Європейського Союзу. У Німеччині самі вирішать, які сторони вони вважають за потрібне повідомити, адже юридичних обмежень в розумінні міжнародного законодавства щодо передачі цих ракет Україні, на мою думку, немає.
Тут слід зважати на те, що у разі якщо Німеччина залишається учасником в так званих ракетних договорах (Режим контролю ракетних технологій та Договір про нерозповсюдження ракет малої та середньої дальності), то ці документи забороняють передачу відповідних озброєнь середньої й великої дальності країнам, які не мають бойових засобів такого радіуса ураження. Але при цьому, наприклад, росія і Сполучені Штати з договору ДРСМД вийшли ще у 2019 році. Україна ніколи не була підписантом даного документа. А от щодо режиму контролю ракетних технологій, то Україна і Німеччина є учасниками цього документа, хоча він і не накладає на країни юридичних зобов’язань. Тому не виключено, що під час ухвалення рішення про передачу ракет офіційний Берлін буде змушений дати розпорядження зменшити дальність цих ракет. Або ж доведеться ухвалювати рішення про вихід із цієї угоди.
Утім, нині, в принципі, договір про нерозповсюдження ракет малого та середнього радіуса дії та Режим контролю ракетних технологій, тобто боєприпасів із дальністю понад 350 кілометрів, уже не становить жодної необхідної безпекової компоненти. Адже він створювався й існував для того, щоб забезпечити обмеження передачі відповідних видів озброєння Сполученими Штатами та Радянським Союзом, і потім — росією.
