Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Він бачив війну ще з часів АТО/ООС, а 24 лютого 2022 року, попри сльози дружини та власну миттєву паніку, знову став до лав ЗСУ, бо розумів — його досвід медика потрібен. Лікар із позивним «Коваль» поділився своїми спостереженнями про здоров’я бійців, розповів історію, що вразила його найбільше, та поділився думками про те, чому Україна бореться і переможе.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 59 окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка.
Як розповіли на сторінці бригади, де служить «Коваль», у цивільному житті він — лікар-терапевт, що перекваліфікувався на сімейного лікаря. Перший досвід військової медицини здобув у 2015-2016 роках, у 57-й бригаді на Донеччині, під Костянтинівкою. Тоді, за його словами, було відносно спокійно, і він приймав переважно хворих, а не поранених.
Дзвінок з ТЦК 24 лютого 2022 року став логічним продовженням. «Жінка в сльози: „На кого ти мене залишаєш?“. Але я медик, був залучений під час АТО/ООС — логічно, що знадобився зі старту „повномасштабки“,» — пояснює він. Спочатку його направили на Миколаївщину, де він займався евакуацією поранених. Саме там він зробив спостереження: «Практично ніхто [з важкопоранених] не стогнав… мовчки лежали й чекали знеболювального. Легкопоранені могли кричати та панікувати».
З січня 2023 року «Коваль» служить у 59-й бригаді, де його основна робота — лікування хворих бійців. Він зазначає, що війна б’є не лише уламками: у старших загострюються серцеві недуги, у молодших — часті застуди, в артилеристів — проблеми зі спиною. Щодня він приймає 20-30 пацієнтів.
Серед безлічі історій, почутих на війні, медика найбільше вразила розповідь 45-річного чоловіка з деокупованого Херсона. «Під час окупації втратив будинок. Дружину окупанти вбили, попередньо зґвалтувавши. Проте зумів вирватися на підконтрольну територію і одразу пішов воювати — жага помсти», — переказує «Коваль». Ця історія — криваве свідчення російських злочинів та незламної волі до боротьби.
Медик також ділиться важливим спостереженням щодо психологічних викликів, з якими стикаються бійці під час відпусток. «Завжди інструктую молодших колег… будьте готові, що в тилу вас не зрозуміють. Особливо — родичі та близькі», — каже він. Причина, на його думку, в тому, що страх рідних за життя військового переважає розуміння героїчності його справи. Він наводить приклад побратима, якому дружина кричала: «Тікай з тієї армії, дитині потрібен батько».
Сам «Коваль», попри втому від щоденних скарг пацієнтів, знаходить сили триматися і не скаржитись. Відновлюється під час нечастих відпусток вдома, займаючись улюбленими справами — риболовлею та бджільництвом.
Він також має чітке розуміння суті війни. «росія не мислить себе без України. Бо втрачається міф про її імперську „велич“», — вважає медик. Але головне, на його думку, що ворог прорахувався: «Українська нація встигла сформуватися». Він згадує розмови зі старшими людьми про розвал СРСР, де мільйони військових не стали на захист імперії, і протиставляє це сьогоденню: «Щасливий, що в Україні достатньо людей, які готові боротися за неї».
Як повідомляла АрміяInform, коли в центрі Сум 13 квітня вдарила російська ракета, Андрій — військовий із позивним «Мамай» — був зовсім поруч. Не на позиціях, не в окопі. У аптеці. У місті, куди разом із побратимом приїхав по ліки
