Війна змінюється кожні чотири місяці Боєць «Кібер» є пілотом БПЛА ACS-3. Цей апарат може літати до 16 годин. — Сам комплекс називається…
Чорні щупальця москви розповзаються не тільки на захід і південь, але й на схід.
До 1640-х років московитські мандрівники-авантюристи нанесли на мапи лісисті території на північ від Монголії та Маньчжурії, вийшли до Охотського моря і поширили свою «колонізацію» майже на весь Сибір.
Водночас маньчжурська династія Цін взяла під контроль майже всю територію Китаю (регіон Центральних рівнин) і заснувала свою столицю в Пекіні.
Коли московські та китайські колоніальні інтереси зустрілися, між ними почалися збройні сутички. Перша битва між Китаєм і московією відбулася у 1652 році в провінції Хейлунцзян.
Уже через 5 років московія направила регулярні війська для будівництва фортець Якса (тепер — Албазине в Амурській області тимчасово окупованої Зовнішньої Манчжурії) і Нерчинськ у Забайкаллі, при впадінні річки Нерча у річку Шилка. Відтоді саме туди, «на край світу», московити відправляли у заслання засуджених, багато з яких змушені були воювати місцевими корінними народами за інтереси москви.
Наприклад, засуджений до смертної кари і натомість засланий до Сибіру український гетьман Дем’ян Многогрішний у 1688 році керував обороною гарнізону окупаційної фортеці Селенгінськ, яку тримала в облозі бурятська визвольна армія. А його рідний брат Василь водночас «захищав» від єнісейських киргизів фортецю Красноярськ.
«Мирні» угоди країни Z: договори про підданство як московська методика загарбання нових земель
У 1685 році п’ятитисячна китайська армія з міста Айхуй напала на Яксу. На церемонії капітуляції Якський губернатор Толбузін заприсягся ніколи не повертатися туди. Але китайці ще не знали, що московитам вірити не можна. Тож, як тільки цінська армія повернулася в Айхуй, Толбузін порушив присягу і повернувся в Яксу з підкріпленням. У 1686 році цінська армія знову атакувала збудовану москалями фортецю і тримала її в облозі протягом 10 місяців.
7 вересня 1689 року московити вдруге капітулювали. Цього разу було підписано Нерчинський договір, згідно з яким москалі вийшли з Якси і під наглядом китайців зруйнували цю фортецю.
Також Нерчинським договором встановлено північний кордон Маньчжурії, а московія закріпила за собою Забайкалля — територію між озером Байкал і річкою Аргунь на північ від Монголії. Насправді московити не мали ані причин, ані засобів для просування на південь, а маньчжурів зовсім не цікавили мерзлі ліси Сибіру. Обидві сторони були більше зацікавлені в спільній боротьбі проти монгольських племен, які сповідували буддизм (ойратів, бурятів, чорос, дербе, хошо та ін.) і товарообігу.
25 червня 1728 року, після підкорення бурятського народу, між російською імперією та Китаєм було підписано Кяхтинську угоду, яка уточнювала кордон між державами та описувала умови торгівлі.
Відповідно до договору, обидві країни використовували для торгівлі прикордонні міста Кяхту (тепер — адміністративний центр Кяхтинського району окупованої росією Бурятії) і Маймайчен (тепер — місто Алтанбулаг у Монголії). Крім того, китайці дозволили двом сотням російських купців торгувати власне в Китаї з правом заходити в Пекін раз на три роки. З того часу товарообіг через Кяхту стрімко зростав. У 1729 році цінський уряд заснував ринок у Кяхті та направив чиновників із Ліфан’юань (палата у справах залежних територій) для нагляду за китайсько-російською торгівлею.
Уже в 1737 році через виявлені порушення торгівля росіян у Китаї та Пекіні була припинена, всі торги здійснювалися тільки в Кяхті. Попри те, що китайці були союзниками росіян, Кяхтинську угоду останні постійно намагалися обходити, підкуповуючи китайських чиновників і купців.
У 1762 році через неодноразові порушення угоди російськими прикордонниками та розбіжності між двома сторонами в таких питаннях, як тарифне регулювання та боротьба з транскордонними злочинами завідувати торгівлею з росією був призначений міністр Кулуна (тепер — Улан-Батор, столиця Монголії). Він одразу обмежив торгівлю, а в 1765 році взагалі призупинив її на деякий час. Але й такі заходи докорінно ситуацію не змінили, що неабияк дратувало китайців.
«Мирні» угоди країни Z: Лубенський договір
У 1782 році через пограбування бурятами китайського купця між московією та Китаєм ледь не спалахнула війна. У дипломатичне листування навіть змушені були вступити царський сенат і цінський Ліфан’юань. Оскільки в результаті проведеного китайською стороною розслідування розкрилися величезні масштаби контрабандної торгівлі, то династія Цін жорстоко покарала відповідальних чиновників і посилила охорону кордону. В Бурятії почався голод, але цінські караульні давали жорстку відсіч усім спробам бурятів потрапити на територію Китаю. росіяни також почали зміцнювати кордон і не пускали на свою територію китайців, протистояння затягнулося на кілька років.
Врешті, у 1792 році російська імперія, побоюючись втратити Бурятію, була змушена прийняти умови цінського двору щодо підтримки стабільності кордонів і порядку торгівлі. Тому імператор Хунлі погодився відновити торгівлю та схвалив підписання нового, більш вигідного для Китаю, Кяхтинського договору.
