Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
У його історії — ні казкової мрії про небо, ні дитячих фантазій про літаки. Вадим Ворошилов, знаний як «Карая», Герой України та командир ескадрильї, обрав небо свідомо, без романтики — як точку неповернення у справжнє життя. Його вибір зроблений у стінах Кременчуцького військового ліцею, де й почався шлях у небо, який сьогодні вимірюється сотнями бойових вильотів.
Історію командира ескадрильї оприлюднили на сторінці Головного управління комунікацій.
«Бути льотчиком — це робота мрії. Але тепер — це мрія, в якій надто багато ризику», — каже Вадим Ворошилов.
Свій перший бойовий виліт він виконав у 2016 році — повітряна розвідка в зоні АТО. Сьогодні за плечима — сотні місій: демонстрації, штурмові удари, знищення ворожої авіації. Він бачить війну зверху — у прямому сенсі. Але «розуміє її глибину до кісток»: «Літати — це небезпека на кожній секунді. Але найбільше, чого чекає ворог, — це щоб ми здалися. А ми не здаємось. Ми тренуємось».
У його словах немає пафосу, лише гола правда: страх — це нормально. Війна — не фільм, де хоробрий герой безстрашно мчить у бій. Страх — це теж форма контролю, коли його тримає професіоналізм. Бо без нього навіть найсучасніший винищувач — просто уламок заліза.
Але найцікавіше — Вадим не говорить лише про небо, його меседж — про землю, про всіх нас: «Наша вища ціль — захист нашої землі, народу. Кожен має робити своє. На фронті — боронити. В тилу — працювати заради фронту».
І додає те, чого бракує в мирних діалогах: усвідомлення. Що навіть цивільний має бути підготовленим: знати базову тактичну медицину, мати дисципліну, бути в тонусі. Бо історія — циклічна. І той, хто не вчиться, стає її жертвою.
«Перемога — це не медалі. Це армія, яка розвивається. Сильна, гнучка, готова. Бо ворог зникне лише тоді, коли ми станемо такими, яких неможливо зламати».
І ще — про відповідальність. Він чітко розставляє акценти: у піхоти складніше, ніж у льотчика. У льотчика — складніше, ніж у логіста. У військового в тилу — важче, ніж у цивільного. Така «піраміда складностей», як називає її Вадим. І на кожному щаблі — максимум зусиль. Бо держава не тримається лише на тих, хто в окопах. Вона стоїть на плечах кожного, хто не сховався.
«Зараз треба працювати. І коли настане той день, коли зможемо дихати вільно, — тоді буде час мріяти. Але до того — тримаймо небо. І землю. Разом».
Як повідомляла АрміяInform, бійці 3-го окремого полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго продовжують доводити, що FPV-дрони — це не просто засіб ураження техніки та живої сили, а справжній інструмент тактичної переваги.
