Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Він на власному досвіді відчув, що таке ворожі дрони, як від них ховатися та які заходи вживати, якщо ти піхотинець. Тепер цей неоціненний досвід боєць 1 окремої танкової Сіверської бригади на псевдо «Циклоп» застосовує з іншого боку — як оператор БПЛА, вистежуючи та знищуючи окупантів. Його шлях — це історія про люту мотивацію, 41 добу на позиціях на Курщині, бій на 15-метровій дистанції, важке поранення та незламне бажання боротися за вільну українську землю.
Історію бійця оприлюднили на сторінці бригади.
До повномасштабного вторгнення Іван жив звичайним життям на Харківщині, працював, займався фермерством. Мав «бронь», наречену, яка за нього хвилювалась і «не пускала» до війська. Але 24 лютого змінило все. «Я був злий, що вони сюди полізли. Це ж моя земля, моя родина. Я мав піти і провчити ворога», — пояснює він свою мотивацію.
Врешті він звернувся до військкомату і потрапив до лав ЗСУ, а згодом — до танкової Сіверської бригади. «Вони мають свої болота, хай живуть собі на своїх болотах. Якого фіга вони лізуть до нас?» — риторично питає боєць.
Найскладніше випробування випало «Циклопу» на позиції під Курськом — 41 доба пекла, яке не зламало, а загартувало. Він був старшим на точці — тримав усе на своїх плечах. Бійців по черзі відправляв на ротацію, а сам лишався, спав у кращому разі по дві години. Бо ж не можна було інакше — обстріли не вщухали, напруга тільки зростала.
Кульмінація — ближній бій на відстані лише 15 метрів. «Їх було трохи більше, але… Я просто не маю внутрішнього дозволу здатися», — згадує він. У розпал бою свідомо викинув телефон, витягнув сім-карту, щоб не лишити ворогу жодного байту інформації. А ще пам’ятає, як ворожий РПО «Шмєль», той самий «Покемон», збив йому каску. «Я ніколи не забуду цей момент. Особливо — їхню вимову… Це було по-справжньому близько».
Після поранення та шпиталю життя підкинуло новий виклик: дрони. Йому запропонували перейти в підрозділ БПЛА — бо хто, як не піхотинець, знає, як ховатися від «пташок» і як мислить той, хто в окопі? З двома вищими освітами «Циклоп» швидко освоїв нову справу. Тепер він — очі артилерії, розвідник і оператор скидів. Ризики розуміє чітко: «На пілотів теж полюють. І полюють серйозно».
Попри все, «Циклоп» не просто вірить — він знає, що перемога буде: «Ми на своїй землі. Ми захищаємо своє. І душею, і тілом. Ми не можемо не виграти». Його мрія проста і справжня — сім’я, будинок, золота обручка для коханої. А головне — свобода. «Щоб просто йти по своїй землі і знати — вона твоя. Щоб ніхто не прийшов і не заявив: це вже наше. Нехай сидять у своїх болотах. А наші діти — хай ростуть без страху, у впевненості».
Як повідомляла АрміяInform, він мав «бронь» від мобілізації, обробляв гектари землі та працював у «Харківгазі». Але з першим вибухом повномасштабної війни Іван, фермер із села Мурафа на Харківщині, вирішив, що його місце — на фронті, «провчити ворога». Боєць 113 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ з позивним «Потеряшка» пройшов горнило боїв на Донеччині, у Бахмуті та Кліщіївці, пережив надважке поранення, але повернувся у стрій до своїх побратимів.
