Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Артобстріли, FPV-дрони, «скиди», а також застосування ворогом отруйних речовин.
Розслаблятися не можна, навіть виходячи з позицій на відпочинок. Адже в будь-який момент може прилетіти КАБ. Все це — суворі будні української піхоти, яка тримає фронт у війні проти росії.
Чому перебування на позиціях по декілька місяців стає все більш поширеною практикою, яку роль нині виконує піхота та як вдалося пережити хімічну атаку? АрміяInform розповів сержант стрілецького батальйону 30 окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького.
«Якби на кілька сантиметрів вище піднявся, то…»
Без янгола-охоронця вижити тут складно, говорить Сергій з позивним «Бізнесмен». Родом він з Черкас. До широкомасштабного вторгнення займався торгівлею. А у січні 2023 року мобілізувався. Згодом став командиром відділення кулеметного взводу. Також був й головним сержантом роти. Жартує, що за цей час у нього було два з половиною поранення. Чому з половиною? Бо від першого він майже не постраждав. Але від загибелі його відділяло кілька сантиметрів:
«Стояли на позиції, й почався достатньо потужний обстріл. У мене було завдання вирахувати, звідки противник веде вогонь. Довелося вилізти з бійниці. Наче все обережно робив. Але куля з кулемета потрапила в шолом біля скроні. Пощастило, що рикошетом. Шолом тріснув. А удар був такий потужний, що мене аж відкинуло. Спочатку навіть не зрозумів, що відбулося. А потім цілий день ходив та думав: може, це якийсь знак? Якби на кілька сантиметрів вище піднявся, то… Вирішив, що треба бути обережнішим».
Але справжнє поранення не забарилося. Буквально наступного дня на тій же позиції він потрапив під обстріл з автоматичного гранатомета:
«Я латав на позиції сітку. Зазвичай ми чули виходи з АГС. А тут бах — переді мною спалахи. 5 чи 6. Я навіть „підвис“ на якийсь час. А потім побіг в укриття та гукнув побратима, аби поставив турнікет. Він ще так від душі його затягнув. З’ясувалося, що 4 уламки потрапили мені в руки. Потім ще з десяток уламків знайшов у себе у флісці. Пощастило, що лише на руки пішло, а обличчя не зачепило».
«Хлопці навіть просили тоді, аби наші ударили по позиції з АГС»
Уламки повитягали в лікарні. Невеличкий відпочинок — і Сергій повернувся в підрозділ. Згодом їм дісталася інша позиція. І там роботи додалося, каже він. Адже позицію кілька разів намагався захопити ворог. Одного разу вони навіть ледь не потрапили в пастку:
«Ми в той день мали зайти на позицію. Але там були обстріли, тому все затягнулося. Воно, мабуть, і добре. Бо якби заходили вчасно, то могли потрапити в засідку. Тоді ворожа ДРГ підійшла до тієї позиції. А хлопці, яких ми мали міняти, подумали що то ми підійшли. Воно й за кількістю було стільки ж противника. Хлопці кажуть: „заходьте-заходьте“. А потім почули клацання гранати. Добре, що встигли за укриття зайти. По них почали з автоматів працювати. Хлопці навіть просили тоді, аби наші ударили по нашій позиції з АГС. А ми в той час ще на середині дороги були. Противник зрештою відійшов».
«Я бачив, як той газ стелився траншеєю. І тут наче янгол-охоронець мені допоміг»
Згодом Сергію з побратимами вдалося зайти на ту позицію. А наступного дня ця ж ДРГ знову намагалася їх атакувати, говорить він. Коли ж захопити цю позицію не вдалося, противник почав використовувати проти її захисників газові гранати. Їх скидали з дронів:
«Вийшло так, що хтось у паніці схопив мій протигаз. Тому я водою змочив баф і замотався ним. І якось воно нормально пройшло. Думаю, це і все? Якось легко пройшло. А потім знову скид. Я бачив, як той газ стелився траншеєю. І цього разу схопив я так добряче. Намагався вийти з укриття, аби свіжого повітря набрати. А чую, що над нами дрон. Я розумію, що точно зі скидом в очікуванні „завис“. Якби виліз, то був би капець. Тому вирішив залишатися в укритті. Хлопці, якщо що, відкачають. І тут наче янгол-охоронець мені допоміг. Газ той вийшов».
Після цього Сергій ще тиждень залишався на передовій, адже не могли його замінити. Ворог націлений був захопити цю позицію, тому вона постійно була під вогневим контролем.
«Раніше могли навіть „бронік“ скинути, аби більше прокопати. Тепер так вже не зробиш»
Ця війна стає дедалі складнішою для піхоти, говорить Сергій. Начебто сенс завдань не змінюється — маєш тримати невеликий клаптик землі на лінії зіткнення. Але умови, за яких це доводиться робити, постійно погіршуються:
«Все постійно контролюється з неба. Якщо колись ми могли більш спокійно облаштовувати позиції. Навіть приймали рішення на свій страх та ризик скинути „бронік“, аби більше прокопати й безпечніше почуватися. То тепер виходити з укриття практично неможливо. Все робиться лише в певні моменти й з того, що є під рукою».
Якщо у 2023 році здебільшого обстріли були зі стрілецької зброї та мінометів, то зараз це FPV-дрони та «скиди»:
«Так, могли дуже сильно „крити“ з тих же мінометів. Але ж вони не дуже точні. Буває так послухаєш, що міномет вже відпрацював, перехрестився і пішов далі копати. А дрони дуже точно влучають».
«Іноді залишатися довше на позиції безпечніше, ніж виходити»
Заміна людей на позиціях, то взагалі спецоперація, говорить Сергій. Тому зараз вони відбуваються не так часто. Якщо раніше заходили на декілька днів чи може на тиждень, то тепер на позиції можна залишатися місяць, а то й більше:
«Один знайомий був на позиції 85 днів. Це морально дуже важко. Але треба, аби захід та вихід був більш-менш безпечним. І добре, що хлопці це розуміють. Що іноді залишатися на позиції безпечніше, ніж виходити».
За словами Сергія, в таких ситуаціях є дуже важливим взаєморозуміння між бійцями та командирами. Аби можна було знаходити компроміс:
«Я от питаю хлопців: „як вам краще“?. Вони кажуть, що якщо така ситуація, то ми краще довше посидимо. Але коли вийдемо, треба, аби ми довше відпочили. Передаю інформацію командирам, і вони часто прислухаються. Дуже важливо мати таку взаємодію».
Також Сергій вважає, що попри всі складності, потрібно завжди шукати якісь позитивні моменти. І це допомагає, якою б не була ситуація.
