Упродовж цього періоду новобранець проходить не лише фізичне тренування, а й внутрішнє становлення — вчиться діяти в колективі, працювати під тиском, приймати відповідальність і мислити як воїн….
Усі угоди, що укладала москва з козаками, мали формально-декларативний характер.
За рахунок надання імперією привілеїв запорозькій старшині, московія отримувала прикордонне військо, яке захищало її від Османської імперії і яким можна було скористатися під час воєн.
Положення цих угод або не виконувалися московією / російською імперією, або містили вкрай невигідні для козаків пункти, дотримання яких знищувало суверенність та незалежність Війська Запорозького.
«Мирні» угоди країни Z: гетьманські статті
Готуючись до війни за польську спадщину в серпні 1733 року уряд російської імператриці Анни Іоанівни надіслав на Січ, що знаходилася в Османських володіннях, грамоту, якою «дозволяв» повернутися на землі, що належали козакам до 1709 року. Наприкінці березня 1734 року, коли відносини між росією й Османською імперією вкрай загострилися, запорозькі козаки, яких після смерті Костя Гордієнка очолив промосковський кошовий Іван Малашевич, перейшли російсько-османський кордон та облаштували неподалік від Чортомлика на півострові, що омивався правим рукавом Дніпра і річкою Підпільна, так звану Нову Січ.
Влітку 1734 року в Лубнах було укладено угоду між російською військовою адміністрацією та запорожцями, згідно з якою останні визнавали себе підданими російської імператриці та зобов’язувалися у військовому відношенні підлягати київському генерал-губернаторові. Натомість російська влада «вибачала» їм усі їхні провини (зокрема, підтримку Івана Мазепи і Пилипа Орлика); зобов’язувалася щорічно виплачувати царську платню в розмірі 20 тисяч рублів; а також дозволяла розпоряджатися землями від верхів’їв річки Самари до Південного Бугу зі сходу на захід, і від річок Тясмин та Оріль до ногайських володінь — із півночі на південь. Володіння січового товариства відтепер отримували офіційну назву Вольності Війська Запорозького Низового, яка проіснувала до ліквідації Січі урядом Катерини II.
Чому, власне, імперія ліквідувала Січ, тобто, говорячи сучасними термінами — анексувала Вольності Війська Запорозького Низового?
Положення, викладені в договорі, кошовий (правитель держави з центром у Січі) не мав права змінювати, а тому все залежало від бажань російського монарха. Тож, уже на початку 1750-х років Лубенський договір було вперше порушено. Частина наданих козакам земель була відторгнута під військові поселення вихідців з Балкан, що отримали назви Нова Сербія і Слов’яно-Сербія. При цьому місцеве українське населення було насильно депортоване за південну межу Нової Сербії, де 1753 року було створено Новослобідське козацьке поселення (полк) з центром у фортеці Святої Єлизавети (тепер — Кропивницький). Запорожці намагалися оскаржити це рішення — але марно.
Вже в 1764 році з Нової Сербії, Слов’яно-Сербії та Новослобідського козацького поселення російська влада утворила так звану «Новоросійську губернію», що в 2014 році перетворилася в рашистський пропагандистський наратив, згідно з яким усі відібрані в українців землі — це «новоросія».
Згодом імперська влада взагалі дійшла висновку, що Лубенський договір не мав юридичних наслідків, бо підписував його не монарх. Нібито та угода, яку запорожці і російське командування підписали в 1734 році, була продиктована лише ситуацією наближення війни. Цей висновок офіційного російського історіографа, німця на російській службі Герарда-Фрідріха Міллера, заклали в основу рішення уряду російської імперії про ліквідацію Запорозької Січі у червні 1775 року.
Власне, для російської влади в усі часи жодна міждержавна угода юридичних наслідків не мала. московити завжди трактували і трактують подібні угоди на свій лад і використовують їх лише для того, щоб підготуватися до чергової загарбницької війни.
