Про це йдеться в повідомленні на сайті Ради ЄС. Санкційний пакет також містить суворі багаторівневі економічні санкції, спрямовані на ключові…
На запилених полях східної України, де відлуння артилерійських дуелей стало частиною повсякденного життя, стара радянська гаубиця Д-30, що колись була символом військової потужності, знайшла нове життя і нову мету.
Журналісти Армія TV поспілкувались з артилеристами 31 окремої механізованої бригади та на власні очі побачили, як ця техніка в руках українських солдатів працює проти ворога .
Ця гаубиця — не релікт, знайдений на складах. Вона прибула з Естонії, ретельно підготовлена, пофарбована та укомплектована запасними частинами — «як нова», говорить один з артилеристів. Попри свій вік, 122-мм гаубиця залишається грізною силою на полі бою, ефективно вражаючи цілі на відстані до 10 кілометрів.
«Готові!» — лунає команда, і за мить потужний гуркіт розриває повітря, відправляючи черговий снаряд у бік ворожих позицій. Розрахунок працює злагоджено, кожен знає свою роль. У дні інтенсивних боїв, кажуть бійці, ця гаубиця може здійснити 60-70 пострілів за добу.
Проте війна — це не лише вогнева міць. Це постійна гра в кішки-мишки з ворогом, адаптація та виживання. «Якось стояли на одному місці, потім прилетіли до нас два FPV на оптоволокні, спалили позицію», — ділиться досвідом один із військових. За цим послідували два дні інтенсивних обстрілів. Маскування та швидка зміна позицій стали ключовими елементами виживання.
Надійність техніки та боєприпасів — ще один виклик. Солдати розповідають про випадки, коли снаряди поводилися непередбачувано.
«Часом трапляються такі снаряди, що їх не можна коригувати… даєш поправку менше, щоб він ближче падав, він далі летить», — пояснює артилерист, вказуючи на можливі проблеми із зарядами чи різною навіскою пороху. Одного разу снаряд навіть застряг у стволі, і його довелося вибивати вручну. «Страшно було? Ну, якщо ти стоїш навпроти ствола та б’єш кувалдою по тій трубі й не знаєш, чи воно бахне… трохи стрьомно було», — каже боєць.
Серед тих, хто обслуговує цю гармату, — 58-річний чоловік, який виконує обов’язки замкового. Його завдання — перевіряти чистоту ствола після кожного пострілу та правильно досилати снаряд. «Я відповідаю, щоб після кожного пострілу ствол був чистий… заганяю снаряд так, щоб був такий тупий звук», — пояснює тонкощі своєї роботи військовий. Вага одного снаряда — близько 21 кілограма.
Цей чоловік — один із багатьох українців, хто добровільно пішов до військкомату. Не маючи попереднього військового досвіду та будучи визнаним «обмежено придатним», він сам обрав артилерію, коли формувалася бригада. «А що, в артилерії вакансій немає?» — запитав він тоді. Його мотивація, як і в багатьох його побратимів, глибока: «Ми боремось за збереження нації, тому що росія нас вбиває як українців, як націю… Боремось за те, щоб діти та онуки повиростали в мирі та у спокої».
Бійці 31 бригади воювали на різних ділянках фронту — під Авдіївкою, Мар’їнкою, Покровськом, на Запорізькому та Сумському напрямках. Вони бачили різний ландшафт — від лісів до відкритих посадок, і стикалися з різною тактикою ворога. «Два дні тихо, два дні лізуть», — так описують вони ритм бойових дій на своїй ділянці.
Попри перевагу росії в ресурсах та чисельності військ, українські артилеристи продовжують виконувати свою роботу. Стара радянська гаубиця, подарована європейським союзником, в їхніх руках стає інструментом опору та символом незламності духу перед обличчям агресії.
Кожен постріл — це не просто вибух металу, а ще один крок у боротьбі за майбутнє своєї країни. А в короткі хвилини затишшя лунають дзвінки від рідних — онуки просять діда показати відео, як стріляє його гармата. І це нагадує, заради кого ведеться ця важка боротьба.
