Наш кореспондент поспілкувався з інструктором одного з підрозділів, де навчають операторів наземних роботизованих комплексів. Він людина скромна, тому представляється коротко…
Ідея створення лазерної зброї нині набула нового імпульсу.
Розробляти бойові лазери вчені та інженери провідних держав почали ще в період «Холодної війни». Тоді завдання отримати відносно недорогий, універсальний і ефективний засіб ураження було надто заманливим для військово-політичних керівників таких наддержав, як СРСР і США. Однак згодом, за низки обставин, ці проєкти були згорнуті.
Чому до цієї теми активно повернулися в останні роки, репортер ІА АрміяInform розпитав експерта з питань озброєння та високих технологій Богдана Долінце.
– Дійсно, питанням розробки бойових лазерів військово-політичні керівники як в Радянському Союзі, так і в Сполучених Штатах серйозно переймалися у 70-80-х роках. Цей напрям мав певний розвиток, але говорити про появу насправді успішних моделей армійської лазерної техніки, яка б могла ефективно вражати цілі, на той момент не можна було по суті.
Це було, в першу чергу, обмежене рівнем технологій, знань і техніки, який існував на той час. Крім того, такі проєкти були тоді дуже і дуже дорогими. Фактично мова йшла про технології, порівняні у витратах до космічних. Якщо ми говоримо про нинішній час, то з’явились нові матеріали й рішення.
За ці більш ніж пів століття суттєво розвинувся саме напрям промислових і побутових лазерів. І знизилась вартість виробництва достатньо складних матеріалів, необхідних в оптичних квантових генераторах.
По-друге, лазери потребували достатньо потужних джерел енергії, яких не було в часи «Холодної війни». Нині ж є можливість накопичення таких потужностей. Крім того, такі елементи живлення дозволяють не лише генерувати струм, але й достатньо швидко віддавати його для активізації зброї.
І такі акумуляторні системи дозволили трансформувати бойові лазерні установки зі стаціонарних на рухомі платформи, як от бойові кораблі чи броньовані транспортні засоби. Профільні пристрої стали більш мініатюрними.
Ну і собівартість таких установок суттєво зменшилася. Звісно, вони – недешеві: бойові лазери коштують десятки мільйонів доларів. Та якщо подивитися на ціну подібних розробок ще 10-15 років тому, то мова тоді йшла про мільярди доларів з точки зору вартості проєкта.
Тому, на мою думку, підвищена увага до цього типу озброєння в останні роки спричинена, не лише через нинішню цінову політику. Його почали розглядати як один з перспективних бойових знарядь для знищення повітряних цілей з низькою собівартістю. Точніше – бойових дронів та ракетно-артилерійських боєприпасів.
– Тобто про які саме фінансові витрати тут мова може йти?
– Вартість одного пострілу з такого виду гармат, як правило, не перевищує декількох доларів. Це не в рази, у тисячу разів дешевше, ніж цілити в ті самі дрони недешевими ракетами.
Звісно, можна говорити, що бойові лазери, які проходять нині польові випробування, їхня ефективна дальність застосування не перевищує декількох кілометрів. Мова може йти до 10 кілометрів.
Але в умовах наявних сучасних ризиків, тобто масованих атак безпілотними системами, і використання певних невеликих літальних апаратів та набоїв, які вимагають високої точності ураження, засоби згенерованої світлової енергії є надзвичайно запитані у військах. І тут, знову таки, важливою є складова низької собівартості засобів ураження для виконання завдань. Це один з найоптимальніших варіантів для подібного бойового рішення.
– Але, на відміну від звичайних боєприпасів, такі «разючі промені» все-таки обмежені у своєму застосуванні. І йдеться не про якусь фізичну протидію, а про природні перешкоди: негоду, дощ, хмарність та інші чинники.
– Дійсно, принаймні на даний час, такі природні завади суттєво обмежують застосування променевої зброї. Дощ, туман, та навіть пилова буря можуть їм протидіяти. Але ж не увесь час за вікном – негода.
При цьому вони є надзвичайно ефективними в космічному просторі, і ця сторона застосування зброї за межами Землі також береться до уваги її розробниками. Сьогодні ціла низка країн вже мають такі діючі розробки. Крім вже згаданих вище США і росії, такими технологіями володіють Китай, Британія, Південна Корея, Японія та Ізраїль.
З високою ймовірністю за 5 або 10 років, можливо ми побачимо ті технології, які дозволять мати достатньо ефективні лазери, які будуть розміром зі звичайну стрілецьку зброю.
– На вашу думку, наскільки Україна може долучитися до цього лазерного клубу?
– Якщо говорити про нашу державу, то, в принципі, з часів Радянського Союзу, підприємства, які розташовувалися на території нашої тодішньої республіки, так само мали певні напрацювання і в частині оптики, і в частині лазерних технологій. І, звісно, ті розробки можуть використовуватися для розвитку якихось нових сучасних систем.
Але маємо розуміти, що без участі й технологій Заходу створити, а головне – масштабувати ефективний з точки зору і вартості, і дальності роботи бойовий пристрій нам навряд чим вдасться. Ефективність лазерної зброї – дуже комплексне питання і залежить від безлічі чинників.
Україна може створити такі вироби, але лише в кооперації із західними партнерами, які мають напрацювання і в пристроях накопичення енергії, і в оптичній технології для створення відповідних виробів.
