У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Майже рік тому, у травні 2024 року росіяни розпочали наступальну операцію на півночі Харківської області.
Успіхи ворога виявились мінімальними, однак окупанти вперто продовжують чіплятися за невеличкі шматочки української території у прикордонні в районі Вовчанська та Липцівської громади.
Якою була мета окупантів, чи зазнала вона змін та що завадило росіянам на півночі Харківщини, АрміяInform пояснив військовий експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
Буферна зона у прикордонні чи оточення Харкова: чого прагнули росіяни
У противника була задекларована одна мета, але насправді він намагався досягти зовсім іншої. Офіційно заявлялось про створення буферної зони вздовж державного кордону з українського боку, начебто для запобігання артилерійським обстрілам території рф українськими військами.
Однак ця теза — суто для внутрішньоросійського споживання. В реальності це була спроба розпочати агресивні дії на новій ділянці, адже окупація мільйонного міста Харків, одного із найбільших промислових та наукових центрів України, лишається дуже привабливою метою для рф. На початку широкомасштабного вторгнення це не вдалося, але росіяни від цього плану не відмовилися.
Також дії противника на півночі Харківської області слід розглядати у взаємозв’язку з діями на Куп’янському напрямку, особливо в районі населених пунктів Тополя та Дворічна.
Це ланки одного ланцюга: ідея противника могла полягати в тому, щоби, діючи назустріч з півночі через Вовчанськ на Великий Бурлук і з півдня, з південного сходу від Куп’янська та Дворічної в тому ж напрямку, відрізати частину військ ОСУВ «Хортиця», які обороняються в північно-східній частині Харківської області.
У такий спосіб росіяни прагнули створити передумови для охоплення Харкова з півдня і півночі та, під загрозою оточення, вичавити з міста Сили оборони. Тобто буферна зона — брехня, оточення Харкова — реальний задум.
Чи змінились плани ворога на Харківському напрямку
Противник розгорнув на півночі угруповання військ «Сєвєр». Це війська знову сформованого Ленінградського воєнного округу під командуванням генерал-полковника Алєксандра Лапіна. Є чутки, що він загинув, але поки що це не підтверджено.
Основа військ угруповання «Сєвєр» — сформований у Карелії 44 армійський корпус. Це нові війська, які не надто боєздатні, недостатньо навчені та забезпечені, але їх багато.
Крім того, у бойових діях на півночі Харківської області брав участь 11 армійський корпус. Це колишній корпус військ берегової оборони із Калінінграда — 18 мотострілецька дивізія, 7 окремий мотострілецький полк та частини корпусного комплекту.
Їхня 336 бригада морської піхоти воює зараз у районі Великої Новосілки, але корпус і без неї непоганого застряг у боях на Харківському напрямку і ніяких своїх оперативних завдань до сьогодні вирішити не зміг.
Замисел операції не змінився впродовж операції ніяк. Можуть коригуватися шляхи досягнення мети, але сама операція має певну військово-політичну, військово-стратегічну або оперативну мету залежно від масштабу цієї операції.
Метою противника було захоплення Харкова, і ця мета у ворога залишається. Якщо змінюється мета операції, змінюється план операції, тоді ми бачимо інші війська, інший формат бойових дій, інші способи ведення, іншу логістику, інше забезпечення — все буде інакше.
Але в противника нічого не змінюється. Зберігаються два напрямки дій — на Глибоке в Липцівській громаді та на Вовчанськ, і це триває вже скоро рік. Нічого нового ми там не бачимо. Тому можна сказати, що жодних змін плани ворога не зазнали.
Переляк, некомпетентність, брак ресурсів: що саме завадило окупантам
Поставте себе на місце російського військового командування. Верховний головнокомандувач, який ховається в бункері не лише від українських дронів, але і від власного населення також, доручив військовим виконати певні завдання. Військові не виконали нічого.
Тому зараз, коли Сили оборони запропонували новий формат в Бєлгородській області, що робити російським військовим? Військ не вистачає, ресурсів так само обмаль, мобілізацію проводити перша особа відмовляється з політичних і соціально-економічних міркувань.
Вивести війська з Харківської області — а як це можна обґрунтувати? Це міг зробити колишній командувач Об’єднаного угруповання російських військ в Україні генерал Сєрґєй Суровікін, який зараз керує протиповітряною обороною СНГ.
Суровікін мав сміливість першій особі довести, що продовжувати якісь дії на правому березі Херсонщини — утопія, але у підсумку ця людина, яка дозволила собі мати власну думку, опинилася далеченько від військ. Відповідно, всі ті, хто зараз у військах, власної думки висловлювати не ризикують, тому угруповання вимушені перекидати війська між напрямками.
Уже відомо, що підрозділи двох бригад 3 загальновійськової армії (85 та 88), підрозділи 3 мотострілецької дивізії 20 загальновійськової армії, якісь підрозділи 6 загальновійськової армії — а це все Харківський, Куп’янський та Сіверський напрямки — перекидаються до Бєлгородської області, щоб організувати протидію угрупованню Сил оборони України, яке розпочало там бойові дії. Туди навіть перекинуті прикордонні війська ФСБ рф з Приморського краю, бо ближче, мабуть, уже нічого немає.
Мета противника — знищення України як держави. Цього слона вони їдять частинами, розв’язавши бойові дії на 12 напрямках. Що їм заважає? Переляк командувачів, професійна некомпетентність, брак ресурсів. Я не беруся сказати точно — швидше за все, їм заважає комплекс цих проблем.
Тому наміри противника лишаються незмінними. Україна як вільна демократична держава надто криво віддзеркалює російську дійсність і абсолютно не вписується ні в які соціально-політичні концепції, які в Кремлі циркулюють. Наше існування саме собою їм заважає бути імперією. Тому знищення України — їхня фізична, людожерська мета.
Це пояснює удари по інфраструктурі, війну проти мирного населення, терор на окупованих територіях. Їм потрібна земля, їм потрібні її ресурси, їм потрібна історія України від Київської Русі. А населення, яке тут живе, їм непотрібне.
З огляду на це мета росіян незмінна — це знищення України як держави, а все інше — це інструменти, які для цього використовуються, зокрема і наступ на Харківському напрямку.
