Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Всім відомо, яку значну роль на полі бою відіграють сьогодні БПЛА. Але мало хто замислюється, що від того, як обрано та облаштовано позицію для розрахунків БПЛА, залежить не тільки виконання завдання, але і життя пілотів.
Командир однієї з груп, що займаються підготовкою позицій для розрахунків БПЛА — старший сержант Андрій. Родом він з Харківщини, воює у 23-й бригаді. На моє запитання, в чому полягає робота з підготовки позицій саме для БПЛА-шників і в чому її особливості, не замислюючись відповідає:
— Про цей бік війни мало хто знає. В кращому разі нас уявляють, як людину з лопатою, яка прийшла, викопала яму і пішла. Насправді не все так просто. Спочатку скидає командир точку, з якої потрібно буде працювати. Як старший групи, я продумую маршрут. Дивлюся на карті та знімках під’їзди, підходи, уточнюю дальність до лінії бойового зіткнення (ЛБЗ — ред.). Шукаю відповідне місце, і потім із групою приїжджаю на позицію. Як правило, нас туди вивозить водій. І власне, починаємо працювати. Працювали ми на різних відстанях — було до ЛБЗ і 800 м, і 1200, і 1500. Ну, це виходить між піхотою та мінометкою. Мені дають чотири особи. Ми працюємо, відштовхуючись від ситуації на позиції. Якщо там обстріли, я контролюю групу, щоб вони не потрапили під них. Загалом — робота, як робота. Працював на позиціях, копав бліндажі, підготовлював позиції для літунів, для FPV-шників, мавікістів. Одного разу я отримав поранення, але пишаюсь тим, що не втратив жодного зі своїх підлеглих.
Сама позиція для пілотів БПЛА, як розповідає Андрій, майже звичайний бліндаж, 3 на 2 м, 170 — 180 см глибиною та накриття у два накати. Все це Андрій та його підлеглі копають вручну, також вручну тягають колоди для накриття — бо жодна машина туди не під’їде, її майже миттєво знищать.
Також необхідно зробити отвір під шнури, під антени, замаскувати їх — адже місце роботи операторів БПЛА одна з пріоритетних цілей для росіян. Вихід робиться буквою «Г», щоб дрон не залетів.
На питання чим відрізняється робота Андрія від звичайного копання бліндажів чи окопів, він знизує плечима і відповідає:
— Скажімо так, відрізняється тим, що постійно працюєш під обстрілами. Працюємо на день, бо вранці вивозять і вночі забирають. Вдень машина не заїжджає, не забирає жодної групи, бо машини розбиваються одразу. По-темному заїхали, по-темному виїхали. А ось вибір місця — то вже наша таємниця. Я вибирав такі місця, де можна працювати. Під деревом чи під чимось, щоб якесь було укриття. Було таке, що «накривали», а ми копали, тому що треба було доробити це гніздо для літунів. Загалом, я вважаю, що кожному треба займатися корисною справою, а я вважаю свою справу такою. Під вогнем також не кожен захоче копати.
Війна для Андрія почалась ще з часів АТО, коли він був головним сержантом мотопіхотного взводу. Був спочатку у Волновасі, Докучаєвську, Старогнатівці. Потім був Луганський напрямок, а у 2016-му році він звільнився, повернувся до мирної професії — працював на залізниці, монтером путі.
З початком широкомасштабного вторгнення повернувся до Збройних Сил.
Одного разу, при висуванні на завдання, в бус прилетів FPV-дрон. Андрія було поранено — уламок пройшов крізь руку навиліт, із переломом — пощастило, що лише один і відбувся такою травмою, другий боєць отримав лише контузію.
— Для мене дуже важливо, що у групі втрат не було. Нікого не втратив, всі хто зі мною працював, живі, здорові, — зазначив Андрій.
