Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
Бути водієм на передовій — це щоденний іспит на витривалість, сміливість та професіоналізм. Підвіз боєкомплекту під ворожим вогнем, ротація бійців з позицій, де кожна хвилина може стати останньою, евакуація поранених, коли дорога кожна секунда — все це робота військовослужбовця з позивним «Карась» з 39 окремої бригади берегової оборони.
Історію бійця оприлюднили на сторінці Військово-Морських Сил ЗСУ.
До лав Сил оборони «Карась» приєднався у 2023 році, свідомо обравши одеську бригаду ТрО, хоча спочатку йшов звичайним піхотинцем. Його перший бойовий досвід одразу був пов’язаний з евакуацією, але найважчою — загиблих побратимів. Це сталося під час виходу на острів Козацький.
«Командир попросив мене забрати загиблих побратимів. До місця, де вони знаходилися, було півтора кілометра. Але в умовах постійних обстрілів ця відстань видавалася гігантською» — згадує «Карась». Ситуацію ускладнювало те, що над тілами постійно кружляли ворожі дрони зі скидами. «Росіяни знали, що ми не залишимо своїх і очікували евакуаційну групу, щоб нанести ураження. Ми їх зрештою перехитрили. Евакуація розтягнулася на добу, але побратимів ми повернули на щиті».
Зараз підрозділ «Карася» тримає оборону на Херсонщині. Водій розповідає про надзвичайно складні умови: «Зараз дуже важко. Ворог активно використовує дистанційне мінування, скиди, FPV, паралельно працює з лівого берега артилерією, танками, КАБами». Попри пекельні умови, робота не зупиняється. «Треба виїжджати, завозити та вивозити хлопців, забирати поранених», — констатує він.
Його рішучість та готовність ризикувати неодноразово рятували життя. Одного разу, коли спеціалізована евакуаційна машина зламалася, а на позиції після ракетного удару був важкопоранений боєць, «Карась» разом з побратимом на псевдо «Мега» прийняли сміливе рішення. Вони вирушили на звичайному автомобілі просто на берег Дніпра, попри те, що над позиціями було скупчення ворожих FPV-дронів, що робило будь-який рух смертельно небезпечним.
«Ми розуміли, що кожна хвилина дорогоцінна, тому поїхали, не вагаючись» — розповідає водій. Бійця з позивним «Ракета» вдалося успішно евакуювати та вчасно доправити до медиків. «Потім я побачив сюжет з „Ракетою“ в шпиталі. Я дуже радий, що ми змогли йому допомогти», — щиро посміхається «Карась».
Водночас військовослужбовець торкається і болючої теми сприйняття військових у тилу, зокрема розмов про нібито великі зарплати. Він пояснює реальну ціну роботи на передовій: «Частину грошового забезпечення ми витрачаємо на військові потреби. От я як водій можу сказати, що один день їзди на передовій — це мінус 8 тисяч гривень. Приблизно стільки коштує дві хороших гуми, які поїдуть у болото під час евакуації. І одне-два колеса ми втрачаємо щодня, виїжджаючи на „нуль“, бо ворог засіює шляхи „пелюстками“ та шипами».
«Карась» наголошує, що грошей не шкода, адже головне — безпека і швидкість доставки бійців, але важливо, щоб суспільство розуміло реалії. «Ми тут не через великі, як їм здається, зарплати», — підкреслює він.
Військовий чесно зізнається — кожен виїзд страшний. Але думки про родину — дружину та сина, які чекають вдома — допомагають триматися і повертатися. «Я дуже їх люблю. Родина — моя головна мотивація. Коли вони говорять: „Ти — наш герой“, здається, можна гори звернути», — ділиться «Карась».
Як повідомляла АрміяInform, їхній шлях було перервано вогняним ударом. Автівка гвардійців 5 Слобожанської бригади «Скіф» потрапила під ворожий удар FPV-дроном. В одну мить усе охопило полум’я. Серед пекельних язиків полум’я та диму опинився і гвардієць Віталій Угнівенко. Обпечений, із уламком у правому оці, він усе ж знайшов у собі сили, аби витягти пораненого побратима з охопленої вогнем автівки.
